Пограничний народ

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
3663 переглядів

Переклав з англійської Павло Грицак за публікацією: Tony Judt. «Edge People». The New York Review of Books. March 25, 2010. 

«Ідентичність» – небезпечне слово. Воно не має нині пристойного вживання. У Британії мандаринам із нових лейбористів не досить спостережних відеокамер, яких установлено більше, ніж у будь-якій іншій демократичній країні – вони спробували (поки що безуспішно) використати «війну проти тероризму» як нагоду запровадити обов’язкові посвідчення особи. У Франції та Нідерландах штучно підживлюваними «національними дебатами» про ідентичність непереконливо прикривають політичне використання антиімміґраційних настроїв, а також відверту спробу перемкнути економічне невдоволення на меншини. В Італії політику ідентичности у грудні 2009 року зведено до обшуків помешкань задля полювання на небажані темні обличчя у Брешії, де місцева влада безсоромно пообіцяла «біле Різдво».

В академічному житті «ідентичність» також є словом непевним. Студенти нині можуть вибирати з-поміж широкого кола програм, присвячених ідентичності: «ґендерні студії», «жіночі студії», «азійсько-тихоокеансько-американські студії» та десятки інших. Усі ці параакадемічні програми хибують не в тому, що зосереджуються на певній етнічній чи географічній меншині, а в тому, що заохочують членів цієї меншини вивчати самих себе – а отже, водночас заперечують мету ліберальної освіти та посилюють ментальність секти й ґета, тоді як мали б її розхитувати. У величезній кількості випадків такі програми започатковані задля того, щоби створювати робочі місця для своїх прибічників, водночас активно придушуючи будь-яке зовнішнє зацікавлення. Темношкірі досліджують темношкірих, ґеї досліджують ґеїв тощо.

Як часто буває, академічний смак іде слідом за модою. Ці програми є побічними продуктами комунітарного соліпсизму: всі ми нині мішані – ірландо-американці, корінні американці, афроамериканці тощо. Більшість людей нині вже не володіє мовою своїх предків і мало знає про їхню країну, надто коли родина походить з Европи. Але слідом за поколінням хвалькуватої жертовности вони носять цей дрібок знання як гоноровий знак тожсамости: ти бережеш те, за що страждали батьки і діди. Виділяються у цьому змаганні євреї. Багато американських євреїв прикро не обізнані зі своєю релігією, культурою, традиційними мовами чи історією. Зате вони знають про Авшвіц, і цього достатньо.

Ця тепла купіль ідентичности завжди була мені чужою. Я виріс в Англії, тому думаю і пишу англійською. Лондон, де я народився, близький мені попри всі зміни, що сталися протягом десятиліть. Я добре знаю країну, я навіть поділяю деякі її упередження та вподобання. Але коли я думаю чи говорю про англійців, я інстинктивно переходжу на третю особу: я не ідентифікую себе з ними.

Частково це можна пояснити тим, що я єврей: у час мого зростання євреї були єдиною відчутною меншиною в християнській Британії і об’єктом легкого, але очевидного культурного упередження. З другого боку, мої батьки трималися цілком окремо від організованої єврейської спільноти. Ми не святкували єврейських свят (удома в нас завжди була різдвяна ялинка та великодні яйця), не дотримувалися напучувань равинів, і відчували причетність до юдаїзму хіба через щотижневі п’ятничні вечері з бабусею і дідусем. Завдяки англійській шкільній освіті я краще знаю англіканську літургію, аніж численні обряди та практики юдаїзму. Отож, якщо я виріс євреєм, то євреєм виразно неєврейським.

Чи був отой побіжний стосунок до англійськости зумовлений місцем народження мого батька (Антверпеном)? Можливо, але ж і батько не мав «ідентичности» у традиційному розумінні: він не був громадянином Бельгії, а був дитиною бездержавних міґрантів, що прибули до Антверпена з царської імперії. Нині ми сказали б, що його батьки народилися у місці, яке згодом стало Польщею та Литвою. Проте жодна з цих...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі