Поетична рефлексія у час війни і миру (теорія Маршала Маклюена в українському контексті сьогодення)

Березень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
466 переглядів

Ситуацію на сході України від початку воєнних дій і досі офіційний Київ не визнає як війну, а російська влада й медії взагалі, як можуть, заперечують російську аґресію. Є підстави називати цю війну і гібридною, і інформаційною, проте Рубіконом, після проходження якого ми опинилися в стані війни, був початок масових убивств на Майдані. «У нас війна», — таку відповідь я отримав, коли, повернувшись зі Львова до столиці, запитав одну особу, як справи. Хоча вже знав, що насправді відбувається. Згодом цю фразу вжив і мій батько. Чи вона стосувалася подій на Майдані, не пригадую, але він із певною задумою ствердив, що ані на Майдан, ані — згодом — на війну не поїде. Коли Галичина перебувала у складі Польщі, у моїй західноукраїнській родині було заведено приписувати чоловікам рік, тобто записувати в метрику день народження на наступний рік, щоб відтермінувати час мобілізації. Української держави у ті роки, а також у наступному поколінні не було, хоча, думаю, таку практику було пов’язано не лише з цим.

Від моменту початку захоплення Криму в березні 2014 року, а то й раніше, від часу Евромайдану, Україна стала заручницею глобальної інформаційної війни. Поети чи не найгостріше артикулюють відчуття, які супроводжують суспільну трагедію і кризу дипломатичних зв’язків і пропонують читачам рефлексивні та нараційні, а іноді й цілком документальні вірші. У добу інформації (термін, що його активно застосовував канадський соціолог Маршал Маклюен), найяскравіше вираженій у явищі соціяльних мереж та мас-медій, вірші українських і російських авторів є незалежними від аґітації окремими голосами, що рефлектують традиції та історію, а також свою роль у ситуації неоголошеної війни.

Збірка Бориса Херсонського, опублікована наприкінці весни 2014 року, називається «Меса часів війни». Поезія Херсонського є дуже аналітичною і такою, що критично відтворює дійсність з усіма її суперечностями. Немов у перегуку із працею Маклюена «Війна і мир у глобальному селі» (1968), спостерігаючи за архаїчною зброєю на Майдані, Херсонський пише:

Первыми механизмами

были машины войны: стенобитные бревна 

с медными головами баранов,

катапульты и прочая хрень

были сотворены

чтоб убивать людей,

выполняя волю тиранов.

Або в іншому вірші:

 

Мальчики целый день играли в войну.

Бросали друг в друга камнями

до тех пор,

пока камни не кончились.

По счастью, оказалось,

что под рукой имеются ящики с настоящими боеприпасами

в количестве достаточном для того, чтобы продолжать игру

в течение всей оставшейся жизни.

Друковані медії змінили сприйняття світу, величезні зміни приніс і інтернет. Про авторитетність друкованого джерела та незрозумілість подій поет пише:

А что там — салют,

гексоген или динамит —

это как повезет. 

Подробности — в местной газете.

Або подає альтернативну версію історії:

зачистят площадь замоют пятно

на странице

новейшей истории им

легко притвориться

что колокола звонили 

и дымило кадило

а больше у нас никогда ничего 

не происходило

 

А в «Лекції про матеріялізм» автор розмірковує про діялектику війни і миру:

 

Сначала бывает война.

Потом — военный парад. Сначала касса. 

Потом — кассовый аппарат. Сначала классы. 

Потом — классовая борьба. Сначала пушка.

Потом на границе начнется пальба.

Канадський соціолог Маклюен стверджує, що будь-яка технічна інновація буквально ампутує нас, щоб її можна було розвивати і відтворювати для соціяльної взаємодії. Природно, що цю ампутацію пов’язано з болем, який сприймається не так тілом, як мозковими центрами. Маклюен наводить як приклад фантомний біль. «Війна — важливий елемент освітньої індустрії і сама є формою...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі