Поет із країни поза епохами й дискурсами

Жовтень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
56 переглядів

Славамір Адамовіч. Плавільщыкі расы. Выбраныя вершы. – «Наша ніва», 1999.

Років так із тринадцять тому, на світанні ґорбачовської перебудови, коли тільки-но почали публічно говорити про необхідність захисту української мови (використовуючи, до того ж, обережний евфемізм «посилення патріотичного та інтернаціонального виховання»), однією з вимог нашого сміливого письменства було надати статус часопису альманахові «Сузір’я», який друкував твори письменників із «братніх республік».

Часописом «Сузір’я» так і не стало, а з розпадом Союзу й початком гіперінфляції припинило існування навіть у вигляді неперіодичного альманаху. Але масових планів за тим, що «брати» виявилися від нас відрізаними мовними й державними кордонами, не чути. Є проблеми гостріші – в самій Україні фактично немає повноцінного обігу літературних творів. Немає жодного літературного часопису, який мав би хоч трохи помітний наклад. Навіть у Києві немає книгарні, де був би достатній вибір не те що львівських чи харківських, а бодай київських видавництв.

І все ж принаймні дві літератури сусідів далі перебувають коли не в центрі уваги наших інтелектуалів, то, в кожному разі, й не на самісіньких марґінесах.

Одна з цих літератур – російська. І це цілком природно, бо колишня метрополія зберігає для багатьох свій чар. Та й придбати добру російську книжку – не проблема. На знаменитій київській «Петрівці» можна розшукати не тільки повний комплект Марініної, а й майже все, чим тішиться вишукана московська й петербурзька публіка, від «Ряду припущень» Іртєньєва до «Чапаєва й Пустоти» Пєлєвіна. (Автор відповідної статті в «Малій українській енциклопедії актуальної літератури» називає цей роман «Чапаєв і порожнеча» – вибачмо нашим енциклопедистам, які настільки вільно орієнтуються в дискурсах, що вже й не сходять до читання конкретних текстів, – інакше догледіли би, що назва цього взірцево-буддистського роману походить усе-таки від прізвища його героя Пустоти, який служить у Чапаєва комісаром.)

Увага до білоруської літератури – дещо іншого штибу. Вона існує не так на рівні текстів, як на рівні прізвищі подій. Помер Алєсь Адамович... Васіль Биков еміґрував до Гельсинкі... Уладзімір Некляєв попросив політичного притулку в Польщі... А ще – закрито останню білоруськомовну школу в Мінську...

Все це вельми чітко проектується на нашу власну ситуацію, – не так минулу, як, можливо, майбутню. Тому й не слабне увага читачів наших «елітних» видань до подій у сусідньому «Лукашенколенді».

На жаль, як я вже казав, на рівні самих текстів білоруська література в нас практично відсутня. Лишається тільки пошкодувати за тими часами, коли «Дніпро» видавало масовим накладом прозу Уладзіміра Караткевича, а в серії «Перлини світової лірики» виходив ошатний томик Максіма Багдановича. Сьогодні маємо тільки поодинокі подачі в часописах, наклад кожного з яких не перевищує півтори тисячі, – й видану київським видавництвом «Факт» «чорнобильську» прозу Світлани Алєксієвич. Утім, ця авторка є явищем не стільки національної білоруської, скільки «загальнорадянської» (хоч і дуже високоякісної) літератури. І Оксана Забужко перекладала таки не білоруський, а російський текст...

А білоруська література тим часом живе, – попри всі нагінки й переслідування. На дуже пристойному рівні видається тижневик «Наша ніва». Користуючись класифікацією вже згадуваної МУЕАЛ, часопис існує на стикові НМ та ПМ дискурсів (для тих нещасних, хто не читав епохального проекту журналу «Плерома», розшифровую скорочення: «неомодерний» та «постмодерний»), майже не вміщуючи ТР (сиріч «тестаментарно-рустикальних», по-наському «назадницько-сільських») текстів. Заради справедливості проте відзначмо, що білоруськомовного села в Білорусі (на відміну від україномовного – в Україні) практично не лишилося, й усі виродженські інспірації місцевих інтелектуалів (після болючих уроків лукашенківських «...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі