Подорож у світ іншої людини

Квітень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1260 переглядів

Agnieszka Wójcińska. «Wyprawa w świat innego człowieka». Із польської за рукописом переклала Олена Шеремет

 

Mariusz Szczygieł, Zrób sobie raj, Wołowiec: Czarne, 2010.

Artur Domosławski, Kapuściński non-fiction, Warszawa: Świat Książki, 2010.

Magdalena Grochowska, Jerzy Giedroyc. Do Polski ze snu, Warszawa: Świat Książki, 2009.

Agata Tuszyńska, Oskarżona. Wiera Gran, Kraków: Wydawnictwo Literackie, 2010.

20. 20 lat nowej Polski w reportażach według Mariusza Szczygła, Wołowiec: Czarne, 2009.

Włodzimierz Nowak, Serce narodu koło przystanku, Wołowiec: Czarne, 2009.

Hanna Krall, Różowe strusie pióra, Warszawa: Świat Książki, 2009.

Wojciech Tochman, Bóg zapłać, Wołowiec: Czarne, 2010.

Wojciech Tochman, Dzisiaj narysujemy śmierć, Wołowiec: Czarne, 2010.

Wojciech Jagielski, Nocni wędrowcy, Warszawa: Wydawnictwo W.A.B, 2009.

Jacek Hugo-Bader, Biała gorączka, Wołowiec: Czarne, 2009.

Marek Kęskrawiec, Czwarty pożar Teheranu, Warszawa: Wydawnictwo W.A.B, 2010.

Witold Szabłowski, Zabójca z miasta moreli, Wołowiec: Czarne, 2010.

 

Український читач уже мав не одну нагоду познайомитися з польським репортажем. Зокрема по-українському перекладено «Імперію» та «Подорожі з Геродотом» Ришарда Капусцінського, «Похорон різуна» Павла Смолєнського, «Ти наче камінь їла» Войцеха Тохмана, «Ґотленд» Маріуша Щиґла. Щойно вийшла Щиґлова книжка «Зроби собі рай», у Польщі випущена торік, а також готують до друку «Убивцю з міста абрикос» Вітольда Шабловського. Це добра тенденція: репортерські книжки можуть сприяти взаєморозумінню між поляками та українцями.

Тим часом у польській літературі факту багато всього діється. Виходить багато вартих уваги книжок. Але не тільки. 2010 рік став знаменним для польського репортажу декількома важливими подіями. По-перше, у Варшаві заснували міжнародний фестиваль літератури факту «Варшава без фікції». По-друге, на премію «Nike», найважливішу польську відзнаку в галузі літератури, було номіновано аж п’ять книжок цього жанру, з яких дві (вперше так багато) – «Нічні мандрівники» Войцеха Яґельського і «Єжи Ґедройць. До Польщі зі сну» Маґдалени Ґроховської – увійшли до фіналу. По-третє, з ініціятиви заснованого 2009 року Інституту репортажу відкрито першу книгарню (поєднану з кав’ярнею), що спеціялізується на літературі факту, «Кипіння світу». По-четверте, вийшла книжка Артура Домославського «Капусцінський non-fiction», біографія імператора польського репортажу, яка вперше такою мірою вивела цей жанр на рівень публічної дискусії. Ці чотири «вперше», либонь, невипадкові.

Репортаж у Польщі є жанром із укоріненою позицією. Період свого блиску він переживав у ПНР, коли в описі світу царював так званий «малий реалізм». Репортери невинними, на перший погляд, деталями, як-от меню в робітничій їдальні чи розподіл інструментів на фабриці, описували важливі, болісні для людей суспільні явища. Між словами. Однак схоже на те, що тепер, через понад двадцять років після зміни системи, коли про все можна говорити й писати відверто, репортажеві й далі чудово ведеться. Може, навіть краще, ніж будь-коли.

Звідки це зацікавлення літературою факту? Звідки потреба вдаватися до неї? У 1960-х роках у «Золотому блокноті» Дорис Лесинґ писала: «Люди надто поділені, і діляться більше й більше, – до того ж поділені самі в собі, що віддзеркалює сутність світу, – тому вони відчайдушно, хоч і несвідомо, шукають інформацію про інші середовища людей у своїй країні, не казатиму вже про середовища людей в інших країнах. Це шукання наосліп власної ідентичности, і роман-репортаж служить цьому інструментом». Цей погляд, здається, саме пасує до ситуації й ролі репортажу в сучасній Польщі.

Малґожата Шейнерт, репортерка, авторка «Чорного саду» й «Острова ключ», упродовж багатьох років головний редактор розділу репортажу «Gazety Wyborczej», на запитання про популярність репортажу відповіла мені: «Можливо...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі