«Плід натхнення, праці та неврозів»

Листопад 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
139 переглядів

Володимир Діброва. Довкола столу. П’єси. – Київ: Факт, 2005.

1

Факт чергового видання в Україні творів Володимира Діброви підтверджує, що цей автор має серйозні наміри залишитися в Україні (в анналах літературної історії, пам’яті читачів, критиці критиків тощо). Корпус виданих його творів поки що не надто великий: перша збірка оповідань («Тексти з назвами і без назв») з’явилася 1990 року й була вміщена в одному виданні з творами двох інших прозаїків. Збірка «Пісні Бітлз» вийшла друком на початку 1991-го: до неї належать оповідання, об’єднані назвою, а також короткі повісті «Про Пельце» та «Звіздонавти». П’єси й такі романи, як «Пентамерон», «Бурдик», друкувались у часописах «Сучасність», «Чумацький шлях», «Березіль» у 1992–1997 роках. Останнім виданням Дібровиних творів в Україні стала збірка текстів, написаних у 1980–1990-х («Вибгане», 2002). А ще був повністю присвячений Володимирові Діброві «Четвер». Отож, як кажуть у країні, де він нині мешкає, або дещо перефразовуючи пісню «Бітлз», he’s here to stay. Професійний письменник за покликанням і нонконформіст за вдачею, він і далі наполегливо торує собі шлях до бодай примарного контакту з тутешньою читацькою авдиторією, обсяг якої (віддамо Діброві належне) щороку потроху зростає саме завдяки новим публікаціям. А з погляду літературного, балансування між абсолютною інакшістю і прагненням діялогу якраз і породжує хитку лінію порозуміння між письменником і його читачем...

Збірка п’єс під назвою «Довкола столу» – подія не менша, ніж згадане число «Четверга». Адже раніше, щоби прочитати ці п’єси, треба було вишукувати їх у часописах пострадянського періоду чи в приватних книгозбірнях. Погодьтеся, приємно й зручно тримати в руках цілих чотири твори, що свідчать про певний етап у розвитку сучасної української драматургії (принаймні я це сприймаю саме так). Та й їх читання – справа не менш мила для тих, хто здатний чути музику в балагані.

Збірка вийшла під маркою (чи то пак у серії) «Непроза». Така назва вже сиґналізує про настання переломного моменту, коли плідна уява «досвідченого» читача (а саме на нього, судячи з передмови, розраховує автор) звертається до непростих, непрозорих і непрозових творів. Обережно, перед нами драма – найболючіше місце української літератури. У той час як проза – її знеболювач...

2

Читаючи Діброву вже багато років, я ніяк не можу позбутися відчуття, що розминулася з ним не просто на покоління, а на цілий контактний простір міжлюдських галактик (що, між іншим, не так часто трапляється у випадку з іншими сучасними авторами). Так, ніби в автора не знайшлося часу, щоб зацікавитися моєю пересічною увагою, ніби для мене не знайшлося вільного місця в його пантеоні читачів. Це захоплює мене і неймовірно дратує, тому що як літературознавець я маю все виміряти, докладно розкласифікувати та вивищитися над автором, як пам’ятник собі. Та Дібровин текст розпадається мені перед очима й ніяк не хоче зібратися докупи, попри всі теоретичні текстуальні рамки, суворо реґламентований розмір твору та неймовірно мазохістичне чуття стилю в автора. Що зі мною? Ба ні, що з цим текстом? Чому він тікає, і, зрештою, кого він боїться?

Зрозуміло одне: Володимир Діброва завжди пише пунктиром. Щоби його бодай трохи збагнути, треба вчитуватися й перечитувати, докладати неабияких зусиль і не здаватися у той момент, коли видається, що жодних шансів на відтворення розкішного прозорого ланцюжка сюжету немає. Бо пунктир – це біль, сильніший за світовий порядок. Асоціятивний і глибинний, жорстокий і саркастичний пунктир письма потребує жертв. Мене тішить те, що бездумний читач ніколи не відкриє для себе Діброву. Утім, болюче роз’ятрювання ран очевидне не для всіх: на поверхні тексту лежить клоунада, в якій відведено ролі як творцям світової історії, так і простим і смертним громадянам.

У передмові Діброва стверджує, що «кожна гарна п’єса дає глядачам...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі