Пів терміну в пустелі

Травень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1346 переглядів

Як тільки не називали вітчизняні соціяльні науковці українське суспільство після проголошення незалежности: посткомуністичне, пострадянське, у процесі трансформації, перехідне... Західні колеґи додали до цієї палітри свою яскраву барву, зарахувавши Україну до «схоплених» (captured) держав – держав, що їх, мовляв, схопили (точніше, прихопили) особливо активні індивіди, які спромоглися зосередити в своїх руках левову частку суспільної власности. Єдине, чого можна бути певним, кажучи про наше суспільство: воно справді українське – об’єднане не тільки кордонами та державними інститутами, але й спільними для звичайних громадян проблемами та прикрощами суспільного і повсякденного життя.

Припустімо, що воно ще й «перехідне», позаяк конституційно визначено декларативну мету переходу: до розвинутої демократії, вільної економіки, правової та соціяльної держави, здатної забезпечити громадянам рівність перед законом і соціяльну захищеність. Тоді перше питання, на яке має відповісти соціолог, що вивчає соціяльні зміни останніх двох десятиліть, очевидне: як оцінюють громадяни України своє перехідне суспільство з погляду реалізації декларованих цілей переходу?

Відповісти на нього допоможуть дані моніторинґу соціяльних змін, що його від квітня 1992 року здійснює Інститут соціології НАНУ*. За двадцять років моніторинґу отримано чимало інформації, цікавої не лише соціологам, але й усім охочим знати, чи є надія завершити в осяжному майбутньому перехід до суспільства, здатного забезпечити кожній гідній людині в нашій країні гідні умови життя.

На це запитання відповісти важче, навіть маючи двадцятирічний досвід соціологічних досліджень. І передовсім тому, що йдеться про таку невдячну справу, як загальносоціяльний прогноз. Скільки було рожевих передбачень на самому початку становлення української держави, скільки було апокаліптичних пророкувань у наступні роки – і жодне не справдилося. Українське суспільство у своєму перехідному стані зуміло обдурити і безнадійних песимістів, і не менш безнадійних оптимістів. У підсумку виникло парадоксальне відчуття: що далі країна відходить від початкового пункту декларованого переходу, то далі опиняється від кінцевого.

Втім, із погляду ідеології радянського минулого, нічого парадоксального у такому русі нема. Адже могла революційна Монголія, як запевняли радянські суспільствознавці, перестрибнути з феодалізму у соціялізм, оминувши «жахи капіталізму», – то чому б Україні не повторити цей стрибок у зворотньому напрямку? Ясна річ, про канонічний феодалізм не йдеться хоча б тому, що влада в Україні належить явно не родовому панству. З другого боку, багато які представники політичного істеблішменту встигли завести собі власні герби й отримати більше світських і релігійних нагород, аніж будь-який середньовічний феодал. А їхні володіння, до яких сувора охорона давно вже закрила доступ звичайним громадянам, наводять на думку, що суспільству в його нинішньому стані окреслення «неофеодальне» цілком пасує. І навіть демократичні вибори виглядають як своєрідний «юр’їв день», коли більшість виборців перебирається від одних феодалів до інших, сподіваючися знайти добрішого господаря.

Проте не менш переконливою видається і версія про те, що Україна, не доскочивши до феодалізму, потрапила безпосередньо в пащу «дикого капіталізму», і вибратися з нього не може.

Нарешті, цілком прийнятною є версія і про нездійснений перехід: форма змінилася цілком, а суть не змінилася нітрохи.

Своя частка правди є в кожній із цих версій, але вбачати в нашому суспільстві якусь триголову істоту було б неправильно. Так, процес соціяльних змін – непослідовний і сповнений суперечностей. І поразок у ньому, як це бачиться самим учасникам процесу, більше, ніж успіхів. Проте нестабільність і дезінтеґрація ніколи не сягали критичної позначки, економічні кризи не сягали критичних масштабів, політичні вирішувалися мирно, а складні проблеми міжетнічних, міжконфесійних і міжкультурних узаємин не призводили до...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі