Пісні воїнів та будівничих

Грудень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
649 переглядів

«Ми заспівали всі свої найкращі пісні, залишилися тільки погані, а погані нехай співають “Любэ”», — цими словами завершив останній концерт перед розпадом групи «Ляпис Трубецкой» її лідер Сяргей Міхалок. Остаточний розпад відбувався на стадіоні «Динамо», зовсім поруч із місцем січневих протистоянь на Грушевського і, скажемо чесно, багато в чому через них. Звісно, нічого такого Міхалок того вечора не озвучив зі сцени, бо справжні рокери не хнюпають. Він читав вірші, знімав із себе рок-корону і «важкий камінь, що тягнув на дно геронтократії», скидав «мантію найвидатнішого рок-кловна в історії» та запевняв, що найдурніше, що тільки може відбутися з рок-гуртом, — це його 25-річний ювілей. Бо групи, які себе поважають, не можуть так довго жити.

Утім, усім шанувальникам творчости «Ляпісів» було добре відомо, що від березня у їхніх кумирів з’явилися проблеми з гастролями Росією — країною, яка стала притулком для учасників гурту після того, як він потрапив у немилість президента Білорусі. Ще на початку весни 2011 року колектив включено до неофіційного «чорного» списку музикантів, письменників, акторів та інших культурних діячів, після чого всі концерти «Ляписа Трубецкого» у Білорусі скасували. За збігом обставин, саме в цей час «Ляпіси» випустили диск «Веселые картинки», в якому пастораль відсувала на другий план антиглобалістські мотиви. За ідилічно-феншуйну пісню «Я верю», ліричний герой якої обіцяв вірити водночас в Ісуса Христа, Крішну, Джа і Гаутаму Будду, група отримала одну з найпрестижніших російських премій у галузі рок-музики «Степной волк», що давала змогу сприймати білорусів майже як домашніх, приручених рокерів. Водночас Міхалок поставив остаточну крапку в стосунках із Аляксандром Лукашенком, коли в інтерв’ю назвав президента «брехуном, злодієм і невігласом», а власний колектив — «анархо-синдикатом, що існує в найтоталітарнішій країні Европи». Поки він гастролював Росією, на його білоруську адресу доставили повістку в суд — отже, повернення на батьківщину в найближчий час скасовувалося.

Найцікавіше, що наступного року вийшов дуже жорсткий альбом «Рабкор», через який музикантів швидко охрестили «професійними революціонерами». До нього ввійшли «Не быць скотам» на текст білоруського класика Янки Купали і «Броненосец (Ты ни при чём?)», «Убей раба!» та «Маеш яйцы?!», «Железный» і «Lyapis Crew». Альбом вдався таким палко аґітаційним, що мав би підняти революційний рух по всіх містах і містечках Росії, проте Міхалком навіть ФСБ по-справжньому не зацікавилася. Переломним моментом у стосунках із російською владою став не альбом, а виступ групи в Києві на Майдані. Причому показово, що з усієї творчости колективу символом української революції та червоною ганчіркою для росіян стала одна з найніжніших (принаймні порівняно з іншою творчістю) пісень останніх років — «Воины света». До виходу офіційного кліпу в березні хтось із українських активістів зробив нарізку кадрів із Майдану, і це відео домашнього виробництва набрало таку кількість переглядів, якої ніколи не сягали коштовні офіційні кліпи гурту: понад чотири мільйони. Остаточно пов’язав композицію з Майданом сам колектив, знявши кліп із коктейлями Молотова, бітами, барикадами з покришок і противниками «воїнів світла», не випадково схожими на співробітників «Беркуту». Водночас на офіційному сайті було розміщено повідомлення, що «Воины света», як і решту пісень альбому «Матрёшка», було написано 2012 року,вони не є пропаґандою і куплетами на злобу дня, і їх слід сприймати як «музично-фантастичний кіберпанк».

Альбом «Матрёшка» вийшов 1 березня, а вже 5 березня Псковський обком КПРФ виступив із закликом відмінити виступ «Ляписа Трубецкого». Комуністи звинуватили музикантів у русофобії, назвали їх «фашистськими дармоїдами» і заявили, що в текстах нового альбому «у...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі