Перевинайдення Центральної Европи

Грудень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
61 переглядів

1

«Центральна Европа остаточно розпалася на уламки, так ніби Балканський півострів, тільки великий. Тож нема сенсу у дальших планах або проєктах». Ці слова належать не сучасному аналітикові нашого реґіону, а пізньому Фридрихові Науману. Їх було опубліковано в останньому числі тижневика «Mittel-Europa». У грудні 1918 року.

Що ж бачимо, поглянувши доскіпливіше на Центральну Европу з сьогоднішньої перспективи? Концепції Франтішка Палацького, Наумана, Юзефа Пілсудського й Томаша Масарика – державних мужів кінця XIX та початку XX століття – всі виявилися нереалістичними. У 1980‑х увагу всього світу привернула найновіша ідея – від дисидента. Дискусія розпочалася лише після публікації «Відірваний Захід, або Трагедія Центральної Европи» Мілана Кундери, хоча про цю проблему говорили набагато раніше, зокрема Чеслав Мілош, Йозеф Крутвор та автори часопису «Cross Currents» під редакцією Ладислава Матейка. Відтоді вдалося досягнути багато, про що 1987 року Барбара Торуньчик у «Zeszytach Literackich» писала так:

Східний европеєць уже здобув своє царство. Воно набуває форми там, де він живе. Це царство духовне, проте глибоко закорінене у реальність. Східний европеєць пост-ялтинського покоління тепер може дати собі раду без культу Заходу, якщо чесно, він про нього рідко думає – й навряд чи щось пам’ятає. Він надто заклопотаний своїм власним життям – створюючи нові імена для Европи, у себе вдома, на своєму місці.

Аби можна було таке виголошувати, мусило змінитися щось фундаментальне. Щось мало змінитися для редакторів, аби закрити розділ «Европа у своєму центрі» у «Zeszytach Literackich» – якщо ми тепер у своєму домі й творимо «нові імена для Европи», то очевидно більше нема потреби боротися за Центральну Европу. Але Торуньчик написала це у 1987 році, а вже через два роки стало зрозуміло, що це не так. Виявилося, що перебування «у своєму власному домі» – лише тимчасова ситуація. Здавалося, настав час згорнути намет і рушити у подорож до кращої – або принаймні нормальної – Европи.

Справа Центральної Европи швидко стала анахронізмом, зійшла на марґінеси, застигла у міжчассі. Вона повернулася до свого природного стану нереальности у вакуумі – стану «активного песимізму», якщо вжити термін австрійського письменника Роберта Музиля з його роману «Чоловік без властивостей», аби описати сумнозвісне Королівство・ Каканія, фіктивну ілюстрацію до мрущої Габсбурзької держави. Коли в 1995 році редактори головного польського часопису «Gazeta Wyborcza» вирішили зробити додаток під назвою «The Central European Gazette», це певною мірою нагадало незабутні велосипедні перегони «Wyścig Pokoju» («Велогонка миру»). Втім, у цьому випадку Будапешт посів місце Східного Берліна, а Братислава раптом виявилася окремою столицею на додаток до Праги. У подібний спосіб столиці, що тяжіли до центральноевропейської сфери, якот Бухарест, Київ, Вільнюс та Любляна, з’являлися лише епізодично. Це буде несправедливо щодо багатьох цікавих текстів, опублікованих у цих додатках, але мені видається, що «Central European Gazette» поділяла інертність так званої Вишеградської групи, всі члени котрої – Чехія, Словаччина, Угорщина та Польща – стали членами ЕС у 2004 році. Є спокуса порівняти її діяльність зі знаменитою «Паралельною акцією» в романі Музиля, котра «задля блага тимчасово відкладає справжню акцію до пізнішого обмірковування відповідно до активного песимізму».

Проте ідея Центральної Европи ожила поза Вишеградською групою. 1998 року у Вільнюсі Альміс Ґрибаускас урешті знайшов – бодай на деякий час – підтримку ідеї часопису під назвою «Central Europe». Культурологічний часопис «Ї», що його випускали молоді українські інтеліґенти, навів великими літерами вислів Отта фон Габсбурґа – останнього спадкового принца, котрий лише 2007 року зрікся місця голови Імператорського дому, – виголошений під час його візиту до Львова 1997 року: «Україна також належить до Центральної Европи...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі