Переважна меншість

Травень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
166 переглядів

Політологи, які обрали за предмет своїх досліджень події на совєтських (тепер уже постсовєтських) теренах, протягом останнього десятиріччя повинні були мислити й працювати швидко, а у висновках своїх бути вкрай обережними. Про це мимоволі думаєш, читаючи книжку Ендрю Вілсона «Український націоналізм у 1990-ті роки: релігія меншини». 1995 року, коли Ендрю Вілсон підготував і віддав до друку свою працю, він не міг знати, що наприкінці 1996-го Президент Кучма матиме підтримку головно в західній Україні й закликатиме законодавчо зміцнити становище української мови як державної, що нова Конституція України узаконить використання тризуба як малого герба і що гетьман Мазепа дивитиметься на громадян України з нової десятигривневої банкноти. Він уявляв собі розвиток подій зовсім інакше.

Ендрю Вілсон подбав, щоб його політологічна праця спиралася на міцний історичний фундамент. Розлоге цитування англомовних праць, опублікованих на Заході за останні 30 років, має показати, що автор вельми ґрунтовно ознайомився з темою і що нам пропонується «об’єктивний» опис, створений зусиллями добре обізнаного й сумлінного вченого. Перші два розділи (з примітками до них на 25 сторінках) присвячено історії України та еволюції «українського націоналізму» в дев’ятнадцятому та двадцятому сторіччях (я волів би назвати це розвитком української національної думки та національного руху, позначивши терміном «націоналізм» деякі вужчі суспільні рухи й тенденції, що виникли в двадцятому сторіччі). Проте у викладі української історії автор припустився аж надто багатьох неточностей. Враховуючи важливість Київської Русі у формуванні відчуття української ідентичності, вельми прикро натрапити на ось таке анахронічне твердження: «Засноване місцевою династією Рюриковичів князівство дістало назву “Київська Русь”, після того як князь Олег переніс свою столицю до Києва, ймовірно, 882 року». Таким чином, термін «Київська Русь», що набув поширення не раніше, як у дев’ятнадцятому сторіччі, невиправдано приписується дев’ятому. Читача-нефахівця слід остерегти, що митрополит Максим (1283–1305) не переносив свою резиденцію в Новгород (він переніс її у Володимир на Клязьмі), що Галицьке Митрополитство не процвітало в період від 1302-го по 1406 роки (хіба що виникало вряди-годи), що південна Русь не весь час відтоді й аж до сімнадцятого сторіччя була позбавлена постійної та стабільної духовної ієрархії (а мала її від 1458-го по 1596 роки), що в шістнадцятому сторіччі Польща не була централізованою державою (тенденція її розвитку була якраз протилежною), що Замойський Собор 1720 року не виступив проти насильницької полонізації та католизації (навпаки, там було схвалено цю політику) і що Йосиф II не дарував 1774 року рівні права уніатам (це зробила Марія-Терезія). Цей перелік можна продовжити.

В деяких випадках помилки автора внеможливлюють правильне уявлення про людей та події великої символічної значущості. Вілсон пише, що гетьман Сагайдачний повів проти польсько-литовської держави повсталих козаків. Повсталих проти кого? Може, сьогоднішні польські школярі й не зможуть розповісти про ту роль, яку відіграло військо Петлюри в подіях, що зробили можливими «диво на Віслі» 1920 року, але вони добре знають про вірність Сагайдачного, чиє багатотисячне козацьке військо брало участь у розгромі турків під Хотином 1621 року. Українці більше схильні наголошувати на його чорноморських походах проти турків (тому й названо ім’ям Сагайдачного один із кораблів Українського військово-морського флоту), або на його участі у війні проти Московії 1618 року в союзі з поляками (головна подія для тих, хто шукає на теренах історії поля битв, де українці здобували перемоги над росіянами). Автор книжки, в якій ідеться про «націоналістичну історіографію» та «націоналістичні міфи», має бути особливо точним у поданні засадничих символів.

Варто ще торкнутися сумнівних тлумачень, дивних наголошень і еклектичного подання матеріалу. Наприклад, ось такого перекрученого пояснення причин...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі