Переспів без грифу «Секретно»

Червень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1835 переглядів

Володимир В’ятрович, Історія з грифом «Секретно». Українське ХХ століття. Науково-популярне видання, Львів: Часопис, 2013.

Я хотів написати про цю книжку1 ще 2013 року, але через революційні події в Україні, а також через різні проєкти був змушений відкласти написання відгуку. Під час кожного повернення в Україну з-за кордону я завжди йду до книгарень, щоб побачити нові видання. Коли наприкінці вересня цього року я прилетів із Парижа та відвідав головні книгарні Києва й Харкова і побачив, якими тиражами продається ця книжка (до того ж це вже четверте її видання), то вирішив, що відповідь її авторові таки слід написати. Тим більше, що неозброєним оком видно, що чимало ідей, викладених саме в цій книжці, стали основою для дуже невдалої виставки про Другу світову війну, яку зорганізував Український Інститут Національної Пам’яті (УІНП) і про яку писав мій колеґа та друг Василь Расевич. Ітиметься про збірку есеїв, яку підготував кандидат історичних наук, за часів президентства Віктора Ющенка директор архіву СБУ, громадський діяч, а нині директор УІНП Володимир В’ятрович. Більшість текстів, опублікованих у цьому виданні, вперше побачили світ на сайті ТСН за часів президентства Віктора Януковича, коли В’ятровича було позбавлено всіх державних посад, а в Україні уряд спробував нав’язати на противагу «націоналістичній» моделі історичної пам’яті про Другу світову війну (періоду президентства Ющенка) своєрідну «неорадянську» концепцію бачення подій 1939–1945 років, дуже подібну до тієї, що функціонувала в пізньобрежнєвський період. Частину есеїв В’ятровича тричі було видано у Львові 2013 року (Володимир В’ятрович, «Історія з грифом “Секретно”. Архіви КГБ розповідають»; Його ж, «Історія з грифом “Секретно”»; Його ж, «Історія з грифом “Секретно”. Українське ХХ століття»), тобто тоді, коли В’ятрович знову став громадським активістом, і один раз 2015 року, в період, коли він уже очолював УІНП і почав на державному рівні впливати на політику пам’яті в Україні, маючи певні державні важелі (часто дуже обмежені).

Окремо треба сказати про стиль текстів. Ці публікації скидаються радше на журналістські статті, а не на видання істориків-«популяризаторів». За цей час з’явилися рецензії на тексти, що їх В’ятрович та його прихильники вважають науковими, зокрема в часописі «Україна модерна». Також було здійснено аналіз діяльности В’ятровича на різних посадах у державних інституціях. Але поки що немає рецензій на книжки цього автора, які він видавав для «широкого загалу». У цій статті хочу проаналізувати те, як у текстах В’ятровича показано українсько-єврейські відносини у ХХ столітті.

До третього (2013) і четвертого (2015) видання «Історії з грифом “Секретно”…» В’ятрович написав досить розлогий вступ. Цікаво, що цей текст у всіх трьох виданнях мало відрізняється за змістом. У виданні 2015 року було додано інформацію про революційні події в Україні наприкінці 2013-го — на початку 2014 року та бойові дії на Донбасі у 2014–2015 роках. Як і 2013-го, через два роки В’ятрович стоїть на позиції того, що зовнішні і внутрішні сили в Україні «нав’язують» Україні свою версію...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі