Перервана мова

Квітень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
88 переглядів

«Пане Степане? Доброго дня. Це Михайло Москаленко вас турбує. Я теж радий вас чути – тим більше, що ви зможете мені допомогти». Й у відповідь на моє риторичне нагадування про обмеженість людських можливостей: «Думаю, що ви все-таки мені допоможете».

Не допоміг. Не зміг.

За якусь годину Михайла Москаленка не стало.

Невдовзі по тому, приголомшений звісткою, у реальність якої розум відмовлявся вірити, очманілий від горя, я машинально набирав знайомий номер, щоб повідомити про непоправне. Номер людини, з якою звик говорити про український переклад, котра, як мало хто, могла збагнути наслідки того, що сталося, для нашої культури. У трубці – чужий жіночий голос. Мабуть, помилився номером. Набираю ще – той самий голос. Раптом до свідомости доходить: я набираю його номер, і це – голос його матері. Буденний голос матері, яка чекає сина додому. Щасливої матері, яка нічого не знає. Коло замкнулося – я кладу трубку.

Йому було лише п’ятдесят сім. Позаду були Бодлєр, Сен-Жон Перс, Малярме, Валєрі – книжки, що є гордістю й окрасою української поезії межі XX і XXI сторіч. Антології «Золотослов», «На ріках вавілонських» і, звісно ж, унікальне «Тисячоліття». Безпрецедентна книжкова серія «Майстри поетичного перекладу». Двотомовик «Творів» і «Українське письменство» Зерова, де Михайло Никонович виконав вагому частину упорядницької праці, формально обмежившись скромною роллю видавничого редактора. Попереду залишилися сонетарій Шекспіра (надрукував переклад кількох сонетів, мав намір працювати далі), «Трофеї» Ередія (переклав одну частину: мусив повертати позичений ориґінал; сподівався зробити повний переклад) та повний Ґарсія Лорка (видавши у своїх перекладах його драми й есеїстику, поступово перекладав поезію), нарис історії українського художнього перекладу від початків до сьогодення (встиг написати кілька розділів), реконструкція зеровської антології французької поезії («як ви ставитесь до того, щоб ми зробили її разом?») – і безліч іншого, про що ми не знаємо і вже не знатимемо. Так, як зробив би це він, не зробить ніхто. Важко уявити, скільки першочергових завдань і нагальних потреб національної культури, про які в нас так багато говорять, роблячи так злочинно мало, з його відходом іще довго залишатимуться завданнями і потребами. Наскільки змістовнішим було б наше духове життя, якби він дожив до Лукашевих шістдесяти восьми, не кажучи про Кочурові вісімдесят шість. І як збідніли ми на кілька десятиліть уперед від того, що з нашої культури вилучено Михайла Москаленка.

У його особі ми мали найбільшого після смерти Кочура українського поета-перекладача. Цей факт настільки очевидний і незаперечний, що про нього «забували» говорити на повен голос. Стаття до 50-річчя в «Літературній Україні», пара нотаток у довідниках, кілька сторінок у перекладознавчих монографіях – це майже все, на що спромоглися ми для нього. Неадекватність цієї віддачі туму, що робив він для нас, кричуща навіть на тлі традиційної інертности нашої публіки, її нечутливости до справжнього.

Поки ця людина жила, можна було безбоязно і безболісно говорити про десакралізацію українського перекладу, про вичерпаність неокласичної традиції, про смерть київської перекладацької школи. Він, органічний носій заживо похованої традиції, не протестував на словах – на подібні заяви він давав асиметричну відповідь. Школа померла? Будь ласка, повниий Сен-Жон Перс – уперше в Східній Европі. Традиція не існує? Ось Ередія – скажіть, що це гірше, ніж у Зерова:

Тьма-тьменна многота стривожених птахів,

Мов шквал, із озера похмурого злинала

І чорними крильми плескала, розбуяла,

Перед Стрільцем, який зійшов до берегів...

Проте школа, традиція – матерії тонкі та вразливі, в певному сенсі ефемерні в будь-якій культурі, а в нас, де, за гірким Кулішевим спостереженням, «на всій Україні – півтори людини», ця...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі