Перемога плоті

Жовтень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
54 переглядів

Оксана Забужко. Я, Мілена. Кур’єр Кривбасу, 1998, ч.96.

В українському суспільстві народ­жується нове дитя — феміністична фобія. Фемінізм як культурне по­няття, здається, не приживається в нашій свідомості. Натомість розгу­лює бульварне уявлення про фемі­нізм як сексуальну патологію, ворога сім’ї та держави, нервове збочення окремих хворих жінок. Патріотичну інтелігенцію додатково налаштовує проти жіночих студій відверто анти­український «жерьобкінський» фе­мінізм харківської школи. Я не зупи­нятимуся на ньому, оскільки йдеться про цілком певну політичну страте­гію, для артикуляції якої «за вуха» притягнуто феміністичну ідею.

Відродження феміністичного духу наприкінці нашого століття зу­мовлене появою високоосвіченої жіночої еліти. А коли з’являється поко­ління талановитих жінок, неминуче виникає своєрідна елітарна страте­гія, коли жінка переживає свою обраність, свою причетність до куль­турного мовчання й промовляння, свою віднайденість у слові. Фемінізм із його протистоянням статевій ди­скримінації передусім тісно пов’яза­ний із процесом культурного самостворення людини. А вона, відзначав Мераб Мамардашвілі, — «штучна істота, яка народжується не приро­дою, а самонароджується через культурно створені механізми: ритуали, міфи, магію...». Поняття про жінку, яке сформувала патріархальна ідео­логія, є одностороннім та історично тимчасовим. У культурному русі, яким став фемінізм XX століття, переосмислюються владні суспільні структури та прочитується іделогічне, міфологічне мовлення, що забез­печує панування однієї статі над ін­шою. Замість чоловічого (традиційного) уявлення про жінку оформля­ється власне уявлення жінки про саму себе, про своє призначення, що цілком закономірно вступає у супе­речність із міфами патріархальної культури. Так наприкінці XIX сто­ліття в українській літературі за­мість традиційної — покритої та зне­важеної — народилася ідея царственної жіночості. Феміністична повість Ольги Кобилянської «Царівна» ста­ла символічною предтечею нового віку, в якому еволюція чоловічо-жіночого світу зазнає радикальних змін. Якщо доти українська літера­тура була літературою про пропащу чоловічу силу та жіночу недолю, то тепер вона започатковувала жіночий образ української людини, яка стає сама собі ціллю і успішно само­утверджується: «ненормальний» для традиційного літературного дискур­су hарру еnd та вітальний оптимізм. Українська феміністична ідея про­вокувала й моделювала у своїх іде­альних рефлексіях також образ ге­роїчного рицарства. «Я хотіла би, — писала Кобилянська, — щоб всі ук­раїнці були орлами... Так беріться до чогось, робіть щось, якусь працю, що сталась би світочем для других і по­тіхою у вашім життю, чинила би вас твердим, могучим і гідним поваги».

Фемінізм в Україні від своїх початків знімав характерну для сві­тового фемінізму «війну» між ста­тями, оскільки українська чоловіча стать була безсила і поневолена. Недаремно, досліджуючи історичну ситуацію України, Марта Богачевська-Хомяк доходить висновку, що «жодне з визначень фемінізму від найліберальнішого до найрадикальнішого — не можна прикласти до українського жіночого руху». Однак попри традицію національного фемі­нізму, або «прагматичного», як його називає Марта Богачевська-Хомяк, цілком можливе виникнення в су­часній ситуації модерного неофемінізму з його власне проблемами ста­тевої дискримінації, критикою циві­лізації як домінування чоловічого начала, чоловічих традицій влади та насильства. Такий космополітичний характер фемінізму є культурним намаганням виявляти та аналізувати архетипну модель усякого гноблен­ня та поневолення, закладену у міжстатевих стосунках. Відома амери­канська дослідниця Кейт Мілет у своїй книжці «Сексуальна політика» на матеріалі літературних творів до­ходить висновку, цілком закономір­ного в таких студіях: «Якщо не по­кінчити з ідеологією реальної чи уявної чоловічої сили, якщо не пе­рестати чіплятися за чоловічу ви­щість за правом народження, то всі системи гноблення й далі функціо­...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі