Перефарбувати чи демонтувати?

Серпень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
6
649 переглядів

Олександр Гриценко, Президенти і пам’ять. Політика пам’яті президентів України (1994–2014): підґрунтя, послання, реалізація, результати, Київ: К.І.С., 2017.

Історична політика, або ж політика пам’яті, в Україні цікавить, мабуть, кожного: лєнінопади, перейменування вулиць і міст, нові меморіяли, нові урочисті дати, нові герої, реставрація або «відновлення» храмів… Хто ж саме і як «керує» пам’яттю: президенти, міністри, місцеві еліти? Чи був у трьох попередніх президентів України чіткий план щодо історичної політики чи вони діяли ситуативно? Чи є такий план у когось іншого? Історики (політологи, культурологи, журналісти, публічні діячі) шукають відповідей на ці запитання. Вони вже чверть століття палко сперечаються, пишуть статті й книжки, висувають нові — іноді вельми конспірологічні — теорії, звинувачують владу, підтримують владу… Свій внесок у дискусії зробив культуролог Олександр Гриценко, який нещодавно завершив вагоме міждисциплінарне дослідження української політики пам’яті.

Боротьба ідей та пошук інструментів

Книжка «Президенти і пам’ять. Політика пам’яті президентів України (1994–2014): підґрунтя, послання, реалізація, результати» без перебільшень велика — у ній понад тисячу сторінок дрібним кеґлем, її важко тримати в руках. А якщо без жартів, то «Президенти і пам’ять» потребувала від автора ґрандіозної дослідницької терплячости: він проаналізував не тільки українські офіційні документи щодо культурної політики за двадцять років, а й те, чи було втілено «накази влади», як це відбувалося, який мало резонанс.

Чому ця книжка з’явилася? У 2008–2010 роках, пише автор, публікацій довкола української політики пам’яті (насамперед діяльности президента Віктора Ющенка у цій царині) було чимало, щоправда, більшість із них базувалася не на наукових методах. Олександр Гриценко також спочатку збирав матеріяли про політику пам’яті, яку здійснював Віктор Ющенко, але швидко зрозумів, що йому не вдасться оминути аналізу діяльности політичних попередників та продовжувачів: так до наукового дослідження увійшли періоди президентства Леоніда Кучми та Віктора Януковича. «Тіло» книжки «Президенти і пам’ять» складають чотири частини, присвячені законотворчості трьох президентів (про Віктора Ющенка йдеться у двох частинах). Зовсім коротка вступна частина «Дослідження політики пам’яті: поняття, предмет і підходи» підводить під дослідження теоретичну базу — без неї неможливо усвідомити погляди і методи Олександра Гриценка, його розуміння того, що відбувається з політикою пам’яті в Україні, а також полеміку з колеґами, насамперед з істориком Георгієм Касьяновим.

На початку дослідження Гриценко розглядає терміни «колективна пам’ять», «культурна пам’ять», «історична пам’ять», «історична політика» в теоріях різних дослідників, насамперед Мориса Альбвакса та Яна Асмана. Сам Гриценко до колективної (спільної) пам’яті суспільства підходить із позиції теорії систем, проте попереджає: «Системність, одначе, зовсім не означає централізованості чи односуб’єктності формування колективної пам’яті. Найближчим аналогом тут є екосистема».

Далі автор ставить запитання: чи притаманні «історичній пам’яті» впорядкованість і несуперечливість? Як приклад він наводить дефініцію Георгія Касьянова, який уважає, що «“історична пам’ять” — це цілеспрямовано сконструйований засобами історичної політики відносно стійкий набір узаємопов’язаних колективних уявлень про минуле групи». Касьянов тут постає захисником «політичної інженерії»: історичну пам’ять конструює цілеспрямована історична політика влади. Натомість Гриценко запитує:

…звідки відомо, що всі елементи знання про минуле, котрі належать до «стійкого набору колективних уявлень про минуле», опинилися там завдяки цілеспрямованій діяльності влади? Чи взагалі можна достовірно визначити, завдяки чому, яким чинникам те чи інше уявлення про подію входить до масової свідомості?

На думку автора,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі