Передсмертне життя перформансу

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
676 переглядів

Зліва направо: Вілем Дефо, Маріна Абрамовіч,
Ентоні Геґарті, Роберт Вілсон під час
майстер-класу в Королівському театрі
(Мадрид, вересень 2010 року). 
© Світлина Ентоні Крука.

 Маріна Абрамовіч.Вілем Дефо.Ентоні Геґарті.

Усі вміщені тут світлини надано прес-службою Манчестерського міжнародного фестивалю. Світлини зі сценами з вистави – © Люсі Янч (Lucie Jansch).

Цьогорічного липня на Манчестерському міжнародному фестивалі відбулася прем’єра вистави ветерана театрального аванґарду Роберта Вілсона «Життя і смерть Маріни Абрамовіч». Із назви зрозуміло, що це присвята одній із найвідоміших сьогодні художниць, яка в очах ширшої авдиторії є своєрідним «обличчям» мистецтва перформансу. Це аж ніяк не лестощі й не перебільшення: за тридцять п’ять років своєї міжнародної кар’єри у мистецтві Маріна Абрамовіч справді стала одним із тих небагатьох художників, чия слава вийшла поза межі відносно невеликого кола колеґ, критиків і поціновувачів. Це не дивує тих, хто знає, скільки зусиль інвестувала Абрамовіч за ці роки у можливість стати фігурантом ширшого контексту, ніж пропонує середовище актуального мистецтва, й у власну медійну запотребуваність. У певному розумінні, саме агіографічна вистава, створена на честь Маріни Абрамовіч та з нею у головній ролі, видається (принаймні, наразі) своєрідним фіналом її кар’єри перформера. З другого боку, «Життя і смерть» та останні проєкти Маріни Абрамовіч узагалі ставлять питання про перспективи перформансу як жанру мистецтва, що інституціювався лише пів століття тому.

Сама вистава, хоч і викликала неабиякий ажіотаж у медіях, які висвітлювали фестиваль у Манчестері, поки що не стала культурною подією більшого масштабу. «Поки що» – бо рясніших відгуків і більшого її визнання можна сподіватися наступного року, коли вона подорожуватиме кількома країнами Европи. Вже відомо, що наступні ґастролі пройдуть в Іспанії: мадридський «Teatro Real» був одним із ініціяторів і фінансових донорів «Життя і смерти».

Постановник Роберт Вілсон – один зі стовпів театрального мистецтва XX століття. Десятки його спектаклів, що постали у співпраці з такими фігурами, як Філіп Ґлас, С’юзан Зонтаґ та Вільям Бароуз, є класикою, і нова Вілсонова робота мала просто увійти до його власного канону. Здається, це вдалося. Вілсон витворив з історії життя Абрамовіч елеґантне, багатошарове видовище, залучивши до вистави й використавши з максимальним ефектом кількох талановитих митців: актор Вілем Дефо, який пройшов кар’єрний шлях з андеґраундного театрального колективу до голівудських блокбастерів, композитор-мінімаліст Вільям Басинскі та вокаліст з унікальним андрогінним тембром Ентоні Геґарті попрацювали над трансформацією історії Абрамовіч у справжню леґенду. На кшталт життя Енді Воргола чи Сальвадора Далі, чиї імена тут також не випадкові: саме такого обсягу присутности власної особи та власної біографії у мистецтві й прагне Абрамовіч. Створене театральне видовище, втім, є не банальним монументальним описом заслуг художниці перед світом, а доволі ґротескним, подекуди комічним, сценографічно вишуканим твором. Деякі питання є...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі