Перед вічним Майданом

Березень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
168 переглядів

Що сталося з Україною впродовж тих сімнадцяти днів – «сімнадцяти миттєвостей», які одержали романтичну назву «Помаранчева революція»?

Є речі незрозумілі.

Першою несподіванкою стала – мабуть, і для керівників опозиції – масовість протесту, що розпочався 22 листопада. Традиційно соціологічні дослідження попередніх років подавали дуже низькі відсотки тих, хто готові вийти на вулицю. Щоправда, деякі з них уже давно засвідчували різке зростання протестних настроїв, та придворні «соціологи» свідомо занижували рівень опозиційної активности. Отож Перший Національний канал наприкінці серпня 2004 року оприлюднив дані якогось «Фонду Свободи», згідно з котрими 76% громадян не збиралися брати участи в акціях масового протесту, 11% не визначились, і нібито тільки 5% були готові вдатися до страйку (за матеріялами газети «Телекритика», листопад 2004, № 2 (11), с. 60). Правду кажучи, популістські заходи уряду Януковича принесли йому певні політичні дивіденди, і десь навесні, а потім наприкінці літа – на початку вересня він набрав досить багато очок.

І раптом – 22 листопада.

Як пояснити спалах громадянської активности? Були моменти, коли на вулицях Києва довкола Майдану Незалежности стояло понад мільйон людей. Люди різного віку та соціяльного стану були тут на морозі та в сльоту, стояли сімнадцять днів і стояли б іще, скільки треба. Знайшлося б досить і тих, хто, незважаючи ні на що, пішли б на ризик штурму.

Чого вони хотіли й чого не приймали, ризикуючи посадами, здоров’ям і, може, життям?

Друга загадка – масовий характер підтримки провладної партії Януковича на сході й півдні, принаймні в Донбасі, та протистояння «помаранчевих» і «біло-блакитних». Якщо взяти Україну в цілому, кількість масових виступів Януковичевих прихильників була досить значною. Є відомості про те, що й для провладного табору це було несподіванкою. І серед «блакитних» було багато молоді, було завзяття, яке залишилось і на післявиборний час.

Не лише Україна – весь світ одразу поділився за симпатіями й антипатіями. «Своїх» угадували без труднощів і на відстані. Вацлав Гавел пов’язав помаранчеву стрічку, на Майдан прийшли і Лєх Валенса, і Боріс Нємцов, у помаранчевому з’явилися в Брюселі на засідання депутати Европарламенту, а Владімір Kиріновський негайно одягнув біло-блакитний шалик, бідкався, що на Майдані немає трупів, і обізвав нашого обранця «політичною мраззю». У Москві під кольорами Кучми – Януковича відбулась демонстрація комуністів. Про Кремль наразі й згадувати не варто.

Як же могло статися, що мало не половина українського електорату – і передовсім на індустріяльних сході та півдні – разом із Kиріновським і Зюґановим підтримала біло-блакитного кандидата від непопулярної влади непопулярного президента?

Звісно, на запитання «що сталося?» дадуть відповіді наступні дні та роки, коли громадськості стануть відомі закулісні таємниці перебігу подій. Але загалом ситуація і так ясна: головною дійовою особою несподівано став Майдан, і масовість протесту усунула всі силові варіянти. Отже, «справжня історія» тут означає дії якихось сил, що урухомлюють маси та породжують масову солідарність.

Солідарність буває різна: етнічна, релігійна, політична, економічна – можна як завгодно розширити цей список. І професійні політологи, і звичайні виборці шукають причини, щоби її пояснити, і цікавляться мотивами, політичними смаками, упередженостями, матеріяльними інтересами, очевидними й таємними особистими зв’язками головних дійових осіб політикуму. Безумовно, можна вибудувати ланцюжки подій, де дійові особи й виконавці чинять щось, керуючися власними мотивами, відповідно до власних переконань і психології. Але коли таких осіб і ланцюжків з’являється напрочуд багато, а це коло стає практично неозорим і розширюється до меж усього електорату, тоді пошуки причин і наслідків втрачають сенс.

Броунівський рух дуже значної кількости людей підвладний тільки статистиці. Тоді вже треба говорити про те...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі