Перед Европою: чи можлива реформа в науці та освіті?

Січень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2037 переглядів

Ця стаття пишеться вже дуже віддавна. Її першу іпостась, що мала назву «Наука і незалежність» і була просякнута дещо оптимістичним, коли вже не зовсім наївним духом, писано в останніх днях 1991 року. (Саме коли американське телебачення, опановане якоюсь дивною, щемливою жалобою, показувало, як назавжди знімають совєтський прапор із кремлівської вежі. Імперії теж люди: жаль було ховати молодшу посестру.) Потім, 1992 року, статтю надрукували ще двічі: навесні в журналі «Всесвіт» - і влітку такі чудеса тоді коїлися в газеті «Голос України». Ефекту з того, одначе, не було жодного. І зрозуміло: хто б це переймався реформою науки в той час, коли в незалежній Україні забуяла приватизація?

То нащо тепер іще раз силкуватися вступити в ту саму річку, чи пак наступити на ті самі граблі? Може, тому, що, як твердить Юрій Андрухович (у цьому числі «Критики»), оптимізм знову на часі?  Так. А ще тому, що такою є логіка історії. І тому, що в доброму товаристві (себто з колегами, що виступають тут на сусідніх шпальтах) можна на якусь мить забути про закони фізики (оті граблі).

Вступне й елементарне

Якби цю статтю треба було писати як меморандум для Ющенкової команди, годилося б розпочати так:

Наука й освіта – базисні для кожного суспільства. Вони забезпечують його цінності та життєздатність, встановлюють колективну якість, конкурентоспроможність і перспективність. Це особливо стосується України, яка тільки 14 років тому здобула незалежність і вийшла із довготривалої квази-колоніяльної неповноцінности, а щойно з перемогою Помаранчевої революції встановила можливості свободи та демократичного розвитку. Без якісної науки й освіти ці здобутки не набудуть завершення. А коли зважити на масову підтримку, яку надали революції молодь і студенти, бездіяльність у цій сфері буде зрадою їхніх – і водночас загальнонаціональних інтересів.

Від здобуття формальної незалежності до сьогодні (президентство Кравчука та Кучми) питання про реформи в науці й освіті порушувано лише спорадично, і ніколи не було можливостей фундаментально осмислити їх, не те що розв’язати. Причина очевидна, і написано про неї багато: істеблішмент у цій царині цілісно та плавно перейшов від попередньої совєтської («радянської») до нової постсовєтської номенклатури (в якій совковости було ніяк не менше) і не був зацікавлений у реформах, які, за логікою історичного розвитку та критеріями якости, мусили би його якщо не «викинути на смітник історії» (застосовуючи звичну для всіх цих панів парадигму), то бодай відправити у відставку. Здебільшого (хоч і були поодинокі винятки, як-от деякі новостворені інституції тощо) він волів удаватися до «реформ» косметичних: передусім перейменувань, маскувань і мімікрії. Фундаментальних змін, зокрема запровадження сучасних інструментаріїв, у системі (стилі) праці й передусім у кадрах, не відбулося. Найперше це, мабуть, стосується гуманітаристики, хоч подекуди слушно й щодо суспільних і природничих наук.

Питання потребує фундаментального вивчення – якого не було і не могло бути (про це далі). І хоча не можна заперечити того, що за роки незалежності постали різні напівнезалежні, а то й таки переважно незалежні (здебільшого малі) інститути, котрі якраз і запроваджують нові інструментарій і стиль праці, і сформовані вони з нових, переважно молодих кадрів, радість від цього факту притлумлено тим, що це таки виїмки, які увиразнюють загальну невтішну закономірність. На тлі української науки, її загальних потреб, два чи три такі інститути в Києві, два у Львові, один у Харкові тощо – не роблять іще погоди. Такого становища не міняє й нагадування про те, що, мовляв, справжні наукові переломи завжди роблять одиниці. Це так, але для самої можливосте наукового існування та діяльносте (повноцінного існування та діяльносте, тобто не однією ногою тут, а другою – в Пало Альто, Будапешті чи Кембриджі) такі одиниці потребують контексту і критичної маси.

Одне слово, в загальній системі цінностей кравчуківського і тим більше...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі