...перебути день відносно чесно...

Лютий 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
114 переглядів

Іздрик. АМ™ – Львів: Кальварія, 2005.

Тарас Прохасько. З цього можна зробити кілька оповідань. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005.

 

 

Майстерність письменника зосереджена не в руці, що пише <...>. Майстерність – завжди справа іншої руки, руки, котра не пише, здатної втрутитися в потрібний момент, схопити й відкинути перо. Отож майстерність полягає в здатності перестати писати, перервати те, що пишеться...

Морис Бланшо. Простір літератури

 

Перебути день відносно чесно не вдається майже ніколи.

Іздрик. АМ™

 

Тепер я <...> ніколи не відповідаю на запитання, відповіді на які насправді не чекають, і нікому не розповідаю про маршрути тих, кого люблю.

Тарас Прохасько. FM «Галичина»

 

 

Говорити про певні тексти легше, коли поміж ними, їх читанням, рецепцією, продумуванням, переживанням і тобою теперішнім є якась межа. Бодай умовна. Бодай же календарна. Коли на запитання: які книжки року варті докладнішого обговорення? – можна відповісти: з-поміж інших і оці дві. Однак чому оминаю простір з-поміж інших і волію говорити тут саме про ці два тексти? Могло би здатися, на перший погляд, що читач не потребує моїх особливих пояснень, чому прізвища Іздрика й Прохаська вже й не знати вкотре опинилися поруч. Можна б припустити, що це певна історична даність чи принаймні данина історії: зринає в пам’яті славетний Станіславський феномен і, здавалося б, попри те, що нині всі його учасники «функціонують» цілком автономно й у вельми різні способи, всі крапки над «і» розставлено задовго до мене. Hе не моя – їхня – спільна пам’ять пережитого, промисленого й відчутого, до чого я нітрохи не дотична, надається до того, щоби могти безболісно й навіть беззастережно й далі знаходити ланки, що поєднали би двох цілком різних авторів і ще більше – абсолютно різні тексти в одній розмові. Навіть за умови, що мій голос має ще якусь інакшу від їхніх інтонацію.

Однак мені йдеться про щось зовсім інше й напевно далеке від таких інтенцій читання, а критики то й поготів. Якби я роздумувала про естетику письма обох авторів, ймовірно, не стала би говорити про них в одному контексті – навіть попри певну спорідненість окремих інтонацій. Не поєднувала би Прохаська й Іздрика в одній розмові, якби мала на меті аналізувати особливості поетики чи мовну специфіку їхніх текстів; не прагнула б і скласти «данину» Станіславівському феномену... Найперше згодна говорити про ці книжки в одній статті, зважаючи на свій приватний досвід переживання обох текстів як явищ літератури. Наскільки сильною під час читання була опірність одного твору, настільки ж легко давалося читання другого; наскільки естетика Іздрикового письма була мені далека, настільки ж симпатичною видавалася Прохаськова інтенція творення тексту, що є доброю літературою і водночас не потребує стверджувати себе як літературу. Мало говорити про інтерпретацію цих окремо взятих текстів – здається, в просторі поміж ними розпочинається ширша розмова про координати й вектори літератури, обрані стратегії письма – від наголошеної літературности («АМ™»), що передбачає низку експериментів, мовних і сюжетних ігор, виписаних у просторі, в якому немає нічого сталого, окрім солідного пласту алюзій і цитат, і до проголошеної нелітературности («З цього можна зробити кілька оповідань»), яка, проте, розраховує на читацьку якщо не довіру, то принаймні зацікавлення. Тому-то мені хочеться говорити зсередини цього простору поміж і відтак заторкнути ще декілька питань, які зактуалізовуються в роздумах про стан літератури й критики загалом, їх (не)здатність до адекватного діялогу, а також постають на часі, коли читач відчуває...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі