Патріот, який не розійшовся з реальністю

Січень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1323 переглядів

Із ресторану на чотирнадцятому поверсі готелю «Маріот», що на вірджинському березі річки Потомаку, столицю Сполучених Штатів видно як на долоні. Із Вашинґтоном готель сполучено мостом, який названо ім’ям Френсиса Скота Кі, автора гімну США «Зоряно-смугастий прапор». А на другому кінці того мосту стоїть будинок, на даху якого тепер полощиться синьо-жовтий прапор.

Символічно, що саме в ресторані готелю «Маріот» відбулася 12 лютого 2010 року тризна після похорону Романа Купчинського, який помер від раку 19 січня. Адже останні 45 років Роман Купчинський робив усе, щоб на вашинґтонському будинку розвівався прапор України. І за свого життя – дочекався. Цей прапор майорить на території України – на її посольстві у Вашинґтоні.

Роман Купчинський зацікавився українськими справами, коли йому було 20 років. Тоді ще й мови не було про посольство України будь-де. Цього не хотіла Москва. А Вашинґтон увесь той час терпляче пояснював, що Сполучені Штати визнали СССР у 1933 році й визнали Україну як частину Союзу, під назвою Українська РСР, і нема Вашинґтонові потреби визнавати самостійну Україну. Навіть уже восени 1990 року, коли на щорічній конференції Вашинґтонської Групи українських професіоналістів (TWG) депутат Верховної Ради УРСР Лариса Скорик доводила, що Україна буде самостійною, представник Білого дому Роман Попадюк (згодом перший американський амбасадор у Києві) нудною дипломатичною мовою пояснював, чому США не можуть визнати Україну: адже в 1933 році Штати визнали Україну як складову частину і так далі.

Ось таке становище переборювали Роман Купчинський і подібні до нього люди в 1960-х роках і пізніше, щоб у Вашинґтоні й інших столицях затріпотів синьо-жовтий прапор. А «справжні українські патріоти» тим часом згірдливо називали його та його однодумців «реалітетниками». Бо ті визнавали «реальність» існування України під назвою УРСР та її членства в ООН. Натомість «справжні українські політичні еміґранти» (за нинішною термінологією – «діяспорники») доводили, що вони в стані війни з СССР, і кожен, хто підтримує зв’язки з окупантом – комуністичний поплентач і зрадник.Українці мають хист і такі звичайні та позитивні слова як реальність перетворювати на лайливі!

Бастіоном «реалітетників» вважалося дослідно-видавниче об’єднання «Пролог», яке насправді було центром Закордонного Представництва УГВР. Українська Головна Визвольна Рада, створений 1944 року в Україні визвольно-революційний парламент, обравши своїм секретарем закордонних справ Миколу Лебедя, послав його за кордон, щоб інформувати світ про боротьбу УПА за самостійну Українську державу. Саме Микола Лебедь очолював об’єднання «Пролог», коли в половині 1960-х років сюди став заходити студент університету в Нью- Йорку Роман Купчинський.

Скоро Роман почав працювати тут неповний робочий день, коли мав вільний від навчання час. Я був тоді його «шефом». Президент «Прологу » Микола Лебедь доручив мені, наймолодшому його працівникові, знаходити заняття молодим людям, які крутилися коло видавництва. А згодом Роман Купчинський сам став президентом цього серйозного центру вивчення совєтської України. Проте сталося це після його служби в американській армії у В’єтнамі. До речі, я вперше в житті побачив американський призов рекрута, коли Роман приніс свій до офісу «Прологу». В Нью-Йорку «воєнкомати» прикріпляли один жетон на метро, щоб рекрут доїхав до центру бранки. Дальший транспорт забезпечувала армія.

Рекрута Купчинського армія призначила до офіцерської школи і послала його до В’єтнаму як лейтенанта піхоти.Два роки тому Купчинський у спогадах про В’єтнамську війну згадував, що він, як і інші вояки, що з ним служили, не розумів, що вони там роблять.

Це був 1968 рік. У В’єтнамі точилася війна, а у Сполучених Штатах і Західній Европі розгорталася гучна революція молоді. Президент Ліндон Джонсон через...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі