Пастки минулого, або Бляшанка сучукрліту

Червень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1018 переглядів

Софія Андрухович, Фелікс Австрія, Львів: Видавництво Старого Лева, 2014.

Юрій Винничук, Танго смерті, Харків: Фоліо, 2012.

Марія Козиренко, Жуйка, Львів: Кальварія, 2016.

Володимир Лис, Століття Якова, Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2010.

Марія Матіос, Солодка Даруся: драма на три життя, Львів: ЛА «Піраміда», 2004.

Не так давно у книгарні «Є», що на вулиці Лисенка в Києві, відбулася презентація першого українського перекладу одного з унікальних для світової літератури творів, аналогів якому немає і в українській літературній спадщині, і по всьому світу. Двоє талановитих перекладачів працювали з романом понад два десятиліття, перш ніж це видання опинилося на полицях, і білу пляму в просторі зарубіжної літератури українською мовою врешті-решт було заповнено. Було багато сказано і про важливість видання саме цієї книжки, і про сучасне піднесення української перекладної літератури загалом, і про набутки метрів перекладу минулого століття, які було неможливо оприлюднити за радянських часів.

Іще одним лейтмотивом згаданої зустрічі була необхідність заповнити й інші «лакуни» української літератури: мова про написання творів тих самих жанрів та належних до тих самих мистецьких течій і культурних напрямків, що й їхні европейські аналоги. Створювати роман чи бодай оповідання, ідентичне написаному століття тому, просто для заповнення прогалин в українській художній літературі — ідея доволі суперечлива. Літературний процес не стоїть на місці, невпинно простує вперед і вперед, і доповнювати давно минуле немає часу та й потреби. Навіщо створювати те, що було актуально сто, двісті або триста років тому? Ви ж не звертатиметеся до англійських чи пак іспанських авторів і не пропонуватимете їм видати «що-небудь в дусі кларнетизму» або пейзажний роман за інструкціями Майка Йогансена…

Проте ця ідея таки знайшла відгук у творців сучасної української літератури. Схоже на те, що деякі автори перейнялися заповненням лакун і написанням стилізованих каверів на світові шедеври ХХ століття. Не обійшлося без загравання з величезною кількістю відомих творів, підсовування під ніс ремінісценцій, натяків та кодів. На жаль, поступового відходу від постмодерністських або постколоніяльних традицій або, в термінах Міхаіла Бахтіна, від тотальної карнавалізованости літературного простору не видно.

Чекати чогось іншого від співців українського постмодерну не випадає. Наче досвідчений естрадний виконавець, який точно знає, що і як робити на сцені, письменник послідовно наповнює літературний твір своїми фірмовими прийомами й елементами еталонного постмодерного твору. Скажімо, гостросюжетний блокбастер «Танґо смерти» Юрія Винничука обіцяє дивувати читача історією про людські душі, приречені зустрічатися та переживати дружбу й кохання в кожній реінкарнації, рухаючись наче одним і тим самим циклом у житті й смерті, знаходити одне одного серед мільйонів інших людей. Таку амбівалентну картину герої визначають і символічно — «піски вкривали тіла, а на пісках виростали маки», і саме цей символ ретельно проведено через всі сторінки роману, від першої до останньої. Природно, що дві сюжетні лінії твору описують одні й ті ж душі, які несподівано знайдуть одна одну в фіналі. Різні сюжетні лінії позначено різними знаками, тож читач за бажання може читати твір у довільній послідовності. Обидві історії насичено духом карнавалу. Тут і культ тіла, описи статевих актів різної міри докладности, і майданне мовлення із клятвою та божбою, і ґротескні фантастичні перебільшення в описах людей, місць, ритуалів. Відверто блюзнірські поховальні обряди, що їх організовує Орестова сім’я, та карнавально багатослівні описи цих обрядів, навіть коли йдеться про війну та її жертви, наче повертає нас у середину минулого століття — часи написання «Бляшаного барабана». До згадок про Ґрасові твори підштовхує й ідея про владу музичного інструмента над людьми, а епізод із радянськими вояками, що...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі