Пастка обмеженого доступу

Травень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
8
1747 переглядів

Транзит і його критика

Найочевидніший і найдискусійніший спосіб, яким можна пояснити, чим є Україна і чи можливі тут зміни, сформувався в руслі теорій модернізації та демократизації. Цей «транзитологічний» дискурс в українському спрощеному варіянті був легко сприйнятий і підхоплений офіційним «державотворчим» дискурсом, хоча хтось виводив наперед структурні чинники (спадок минулого, політичну культуру), а хтось надавав вирішального значення аґентам змін (елітам). Основна ідеологема Кучминого десятиліття виглядала дуже привабливо. Україна – це перехідне суспільство, що рухається від пізньорадянського авторитаризму до демократії. Попри окремі спроби переглянути це уявлення, воно таки здомінувало український офіційний та академічний дискурси ще від середини 1990-х років.

Заперечувати рух дуже складно, а відсутність змін чи «збочення» зі шляху демократизації списували чи на структурні, чи на процедурні чинники. В Україні невтомно запевняли, що вона рухається до демократії; на Заході переважали стриманіші оцінки, але й там не заперечували саму ідею демократизації. Так народилася теза про українське «блукання манівцями» на шляху до демократії.

На початку нового століття Томас Карозерс поставив демократизацію в більшій частині пострадянського простору під великий сумнів, що спровокувало дискусію і розділило професійний цех: одні залишилися на «ортодоксальних» позиціях, другі відмовилися від транзитологічної парадигми й заходилися шукати причини репродукції та виживання режимів.

Зміна влади в Сербії, потім у Грузії і далі в Україні на якийсь час дала ортодоксальним транзитологам аґрумент про безупинність руху до демократії. Проте, якщо зі зміною влади в Сербії та Грузії реформи пішли, то в Україні – ні. Це дало підстави критикам, прихильникам «посттранзитології», заявляти про те, що в «сірій зоні» (Україні, Білорусі, Молдові) політичні зміни відбуваються не поступально – від авторитаризму до демократії, а циклічно – від домінування одноосібної/однопартійної влади до нереґульованого політичного суперництва.

Так уявлення про гібридний характер більшости постколоніяльних і в тому числі пострадянських режимів поступово витіснило погляд про демократичний транзит у «сірій зоні». З цього погляду режим в Україні як був, так і залишається гібридним: він поєднує конкурентні вибори з глибоко вкоріненим клієнтелізмом і автократичними практиками – зневагою до процедур ухвалення рішень, до принципу верховенства права, обмеження громадянських прав і політичних свобод. Україна до сьогодні залишається квазимодерною державою і квазинацією. [1]

Важливо не те, чи має Україна ту чи ту ознаку сучасної держави, а як вона виявляється. Застосовуючи перелік із 14 ознак модерної держави, що його склав італійський дослідник Джанфранко Поджі, політолог з Університету Калґарі Богдан Гарасимів у книжці Post-Communist Ukraine (2002) дійшов доволі стриманого висновку: протягом першої декади незалежности Україна перетворилася з квазидержави на квазимодерну державу, бо жодна з цих ознак не виявляється повною мірою.

Економічний режим в Україні також гібридний. Економіка вже не планова, але й не ринкова. Те, що США визнали Україну ринковою країною, було радше сиґналом про правильний напрямок руху, ніж констатацією її дійсного становища. Інститут приватної власности досі не став універсальним, а її об’єкти залишаються предметом боротьби між політико-економічними групами. В економіці зберігаються монопольні ніші, які обмежують конкуренцію і дозволяють наближеним до влади групам отримувати ренту. Сама держава, «захоплена» кланами, реально виконує лише фіскальну і дистрибутивну функції. [2]

Багато дослідників убачали причини «застою» українського та й інших суспільств у впливі чинників «структурних» (успадкованих неефективних інститутів, політичної культури) чи «процедурних» (неефективних еліт). Відсутність руху...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі