Партійна організація нашої науки

Лютий 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
155 переглядів

Петро Іванишин, Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти), відп. ред. В. Г. Дончик, Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2005.

 

Про книжку Петра Іванишина я вирішив писати з декількох причин. По-перше, вона фактично не викликала жодної реакції, попри те, що, на моє переконання, ця публікація варта вельми прискіпливої уваги як дуже симптоматичне явище сучасного стану українських гуманітарних наук. По-друге, її видано під егідою високоповажної академічної установи – Інституту літератури НАНУ, ба навіть схвалено до друку рішенням його Вченої ради. І, зрештою, тому, що інколи просто не можна мовчати.

Праця Іванишина є фактично збіркою статтей, яку, за доброю звичкою наших часів, автор упевнено видає як «монографію». Її мета й думка полягає, як мені здалося, в тому, що «національно-екзистенціяльна методологія» (термін належить авторовому батькові – Василеві Іванишину) – це те, що може порятувати наше літературознавство та суспільство (передовсім від «імперської антинаціональної ідеології» – лібералізму) і те, що «зобов’язує дослідника мислити та осмислювати дійсність у національних категоріях». Автор повторює цю тезу десятки разів в основному тексті, а потім у висновках (які, за совєтською традицією, зшито зі шматочків основного тексту без найменшого редаґування). Втім, попри ці численні повтори, мені так і не вдалося зрозуміти, що мається на увазі під «національними категоріями»? На с. 42 як «критерії пізнання» автор називає «комплекс верифікованих національним імперативом націоцентричних наукових ідей». Знову-таки: про що йдеться? Конкретизувати, про які саме ідеї мова, автор не хоче чи не може, натомість говорить про випрацювання «органічних для української духовности методологій» [49].

Припускаю, що право визначати ступінь такої «органічности» автор відважно залишає за собою, як і право навішувати мітинґові ярлики під обкладинкою ніби наукової монографії (до цього сюжету ще повернуся). Припускаю, що специфічну авторову квазинаукову мову можуть розуміти лише втаємничені й не вбачаю в цьому нічого страшного, але ж, повторюю, все це викладено в нібито науковому тексті (який, зі своєї природи, має підлягати засадам верифікації). Ще цікавіша справа із застосуванням декларованих постулатів. Отже, як сам Іванишин, звісно з «національних позицій», аналізує конкретні літературні твори, іншими словами, який прикладний сенс його розумувань?

Наприклад, на с. 15 автор пише про «концептуальну формулу генія, котра <...> безпосередньо вкидає реципієнта-читача в розгорнуті простори національного тут-буття»:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!

А на наступній сторінці Іванишин цитує самого себе: «...Усе те, що йде на користь нації і не суперечить християнству – добро, усе те, що шкодить нації і християнству – зло» (так він узагальнює Шевченкові світоглядні орієнтири, підставляючи, припускаю, власні концепти у безсмертну формулу, що її колись явив вождь світового пролетаріяту комсомольському з’їздові). Проблема «Шевченко і християнство» або «націоналізм і християнство» вимагає окремої наукової розмови. Тут лише зазначу, що щойно задекларована «християнськість» автора викликає великі сумніви після його ж таки слів: «Праукраїнська арійська міфологія сутнісно збігається з багатьма концептами пізнішого християнства» [194]. Може, замість неокреслених «багатьох концептів» авторові варто було просто навести зо два – зо три з них?

Таку саму термінологічну й змістовну безвідповідальність подибуємо ув авторовій оцінці Шевченкового «Садок вишневий коло хати...» як «естетично досконалого мегаобразу українського села». Що таке «мегаобраз»? Який науковий сенс (у межах будь-якої методології) має це поняття? Чим воно різниться від «образу»? Що принципово нового вносить «національно-екзистенціяльна...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі