Парк трипільського періоду

Квітень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
111 переглядів

Сатирична футурологія – жанр, українськими медіями не опанований. Мабуть, тому впали в око й запам’яталися «Новини за 31 листопада» авторства Олександра Макарова, видрукувані рік тому в «Дзеркалі тижня» (2005, №5). Щоправда, тодішній прогноз стосувався головно членів першого «післяреволюційного» Кабінету міністрів і тому вже втратив актуальність, одначе декілька прикінцевих «новин одним рядком» варті того, щоб їх пригадати:

Рінат Ахметов будує баптистські церкви.

Віктор Пінчук скуповує по всьому світу й звозить до України скитське золото.

Григорій Суркіс спонсорує «Океан Ельзи».

Олександр Ярославський відкриває фабрику зі склеювання розбитих горщиків трипільської культури.

І це їм не завжди допомагає.

Політичні реалії, звісно, внесли зміни й у цю ідилічну картину: на чолі СБУ вже не Олександр Турчинов, тож Ахметов дбає не про потреби його одновірців, а про долю Святої Софії, виділивши на її реставрацію, після дружнього спілкування з президентом, 15 млн грн. Але, в принципі, автор не помилився у прогнозі щодо стратегії «гармонізації» взаємин із новопосталою владою: перетворення «бізнесюків» на меценатів, готових догоджати вподобанням і смакам нашого президента – поціновувача прекрасного, пристрасного колекціонера й почесного голови Асоціяції бджолярів України.

Тож маємо нині не тільки Коробівський «вулик як символ української абстракції», а й промовистий образ «владного корита», до якого звикли тулитися ділові люди. Ним стали дерев’яні ночви зламу XVIII–XIX століть із намальованим на споді козаком Мамаєм. Походять вони з президентової колекції й коштують один мільйон гривень. Принаймні, стільки вторгували за них торік у листопаді на доброчинному авкціоні в Харкові. А коли додати до цього ще й два і пів мільйона гривень за три бочечки з «правильним», на погляд Віні-Пухів від наського бізнесу, медом («з пасіки Віктора Ющенка», як зазначено на обідку) та 700 тисяч за лоти від президентових родичів – брата Петра й небожа Ярослава, заступника харківського губернатора, – то грошей, що їх планують спрямувати на реставрацію обласної філармонії, набігає чимало.

Звісно, таке «розкуркулення» на потреби культури можна тільки вітати, – як і ахметовські відрахування на Софійський собор, що його нова влада почала потроху (хай попервах і неоковирно) сакралізувати, влаштовуючи тут державні церемонії. Прикро лишень, що коли у такий спосіб криміналізований бізнес чи то відкупається від влади, чи то купує її ласку, історикокультурна сфера стає містком до єднання «сьогоднішніх» з «учорашніми». Втім, як знаємо, попри взаємне дистанціювання, культурний бекґраунд уподібнює обидві сторони. Професорство Віктора Януковича мало чим відрізняється від учених звань знавця давньогрецької етики Романа Зварича, а «козли» з вуст одного екс-прем’єра (згодом поважно трактовані як біблеїзм) недалеко пішли від напучувань іншого тицьнути журналістові в «морду» ресторанні рахунки.

Так що із владою в цьому житті нам не везе так само, як і в попередньому. Хіба що спостерігаємо рух на лінії декларацій націоналізму, дедалі частіше званого україноцентризмом, який обертається у риториці влади постулюванням «унікальности» всього українського й центральности України в Европі. Нині, щоправда, нашу батьківщину дедалі частіше звано не «центром», а, поетичніше, «серцем» Европи1; але арсенал засобів, якими етимологічно «окраїнна» земля прагне позбутися прокляття периферійности, суттєво не змінився: до давнішньої гри прийменників (в/на Україну) й президентових мантр (котрі за Ющенка, одначе, вилилися ледь...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі