Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн

Жовтень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
44 переглядів

Стайня Ґертруди Стайн

Колись в одній країні парки називали парками культури та відпочинку. Якщо з відпочинком усе було зрозуміло, то з культурою виходило якось негаразд. Бо, крім літньої естради, де час від часу гриміла дуже популярна тоді духова музика, або танцювального майданчика, до якого сходилися з усіх кінців міста, й опівночі все завершувалося, здебільшого, бійкою, та кількох дерев’яних кіосків, у яких було дещо і «на розлив», – саме поняття культура не надто відповідало місцю під назвою парк. Для мене це поняття завжди асоціювалося з театром, музеєм тощо.

Повищезгаданої країни вже нема, але парки існують по всьому світі й мають одну й ту саму функцію – прикрашати місто, збирати людей під деревами, розгортати зелений килим перед дітьми та обливати їх фонтанами. Зрештою, називаються вони теж по-різному.

За фасадом Публічної бібліотеки, у Браянт-парку (названому на честь поета Вільяма Браянта (1794–1878)), поміж сіруватим будинком бібліотеки і зеленою галявиною, на якій хаотично залишено сотні металевих столиків і крісел, примостилася на камені по-домашньому простоволоса бабця – Ґертруда Стайн, підібгавши під себе ноги, ледь усміхнена. Це вона заснувала мистецький салон у Парижі, відвідувачами якого були молоді американські та французькі митці. Це вона намагалася повернути первинне значення словам і вправлялася з трояндою, вона не була садівником, ані аматором квітникарства, вона була мідним дротом сучасної їй мистецької мови, переводячи звичайні слова в упорядкований струм мистецького акту. Для мене це парк імені Ґертруди Стайн.

У Нью-Йорку вона присутня двома мистецькими втіленнями: згаданою вже скульптурою і живописом – портрет Ґертруди Стайн (Пабло Пікасо, 1906), що зберігається в Метрополітен музеї.

Гемінґвей ловив у Парижі голубів, аби прогодуватися – мітологема загальновідома. Париж був тоді для молодої американської еліти наверненням до іншого простору, в якому вирували вітри модерністських напрямів, містом притягальної сили, магма кольорів і звуків якого залишилася, мов золоте шиття, на полотнах і текстах того часу. В Европі тоді щось відбувалося, в Европі завжди щось відбувалося.

Салон Ґертруди Стайн переповнювала атмосфера відчуття змін, модернізм шукав нових виражальних засобів, і нове творили молоді. Американська культура, здавалося, проминула чи не найважливіші фази розвитку, хтось змушений був це компенсувати, бо англійська література не вважалася питомо американською. Найпомітнішими постатями, що започаткували власне американську модель, були Волт Вітмен та Едґар Алан По – поети виразно культурологічного простору, бо, по-перше, вони не мали нічого спільного з індіянською культурою, яку було відкинуто, й не належали до европейської традиції, яка зникала сама собою; по-друге, на жаль, ні перша, ні друга моделі не зуміли поєднатися, або перетворитися на якийсь новітній сплав, як це, приміром, сталося з іспанською та індіянською моделями, які, на диво, доповнили одна одну – і з того взаємопроникнення пізніше зродився латиноамериканський феномен. Але жодна з прищеплених гілок нової американської культури не могла обійтися без европейського ґрунту. Світова домінанта европейської цивілізації – це той канон, на якому втрималися й розрослися новітні англо-американська та іберо-американська культури. Про це писав свого часу Октавіо Пас, аналізуючи свої дивні відчуття як мексиканського письменника, що одночасно є митцем латиноамериканського світу, із властивою йому іспанською мовою, себто визначений не лише конкретно-географічним простором, але й простором мовленнєвої комунікації.

Европа почала вабити американців іще на початку двадцятого століття, коли Езра Павнд та Томас Стернз Еліот змінили місце мешкання й надовго тут оселилися. Ґертруда Стайн перетягнула багатьох з «утраченого» покоління (салон, який був місцем обговорення нових ідей, цілком можна назвати стайнею, а молодих жерців модернізму – молодими жеребцями...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі