Паралельні реальності українсько-европейских стосунків: Урок про европейську ідентичність

Вересень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
9
1048 переглядів

Схоже, візити очільників Европейського Союзу до кузні світових еліт – Гарвардського університету – вже традиційно завершуються проблемними заявами щодо України. Принаймні, в останні роки тут вимальовується цікава послідовність.

Минулого року тодішній представник ЕС зі спільної зовнішньої політики та безпеки Хав’єр Солана скористався гарвардською трибуною на те, щоби дати вихід своїй «фрустрації» від України та її лідерів – зокрема, Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка. У новому році новий «прагматичний» підхід української влади, здається, вже приніс свої плоди. Либонь, саме це засвідчує заява наступниці Солани, віце-президента Европейської Комісії баронеси Кетрин Ештон. На запрошення реномованого гарвардського Weatherhead Center for International Affairs Ештон 27-го вересня 2010 року прочитала лекцію на тему ЕС та глобальних викликів.

Програмовий виступ, для якого пані Ештон приготувала видруковані нотатки, розпочався з жарту: мовляв, нарешті вона втрапила до Гарварду. Публіка, поміж якої були високі дипломатичні представники ЕС та окремих европейських країн у США, вдячно розсміялася. Було видно, що баронеса хоче сподобатися поважній авдиторії: за дотепом настала черга не менш анекдотичної розповіді про аристократичний титул пані Ештон, а вже вона без особливих вступів перейшла у доповідь про глобальні виклики ЕС і його на них реакцію.

Виступ Кетрин Ештон мав виразну зорієнтованість на американського слухача: розпочавши з наголошення визначальної ролі та зацікавлености Сполучених Штатів в існуванні Европейського Союзу (жарт Кісинджера про відсутність єдиного номера, за яким можна б зателефонувати до відповідальної особи в ЕС, лунав аж надто часто, насамкінець – у варіяції про президента Обаму та держсекретаря Клінтон), вона не забула про співпрацю ЕС із США у боротьбі з тероризмом, посилення економічних зв’язків із США, проблему зміни клімату, запобігання конфліктам (зокрема, місію ЕС у Грузії), протидію світовій економічній кризі. Головним месиджем стало питання єдности 27 країн ЕС, їх мовлення єдиним голосом і спільна політика у більшості сфер. Хоча й чітко структурована, промова не відрізнялася яскравістю та артикульованістю позиції ЕС: Ештон відтворила відомий набір шаблонних фраз европейських бюрократів.

Втім, насправді цікавим був саме початок промови, в якому Ештон сформулювала цікаву теорію «м’якої сили» Европейського Союзу. Вона поділила сусідні держави на ті, що хочуть приєднатися до ЕС, і ті, що хочуть бути на нього схожими, а про членство, відповідно, не думають. Саме у цьому контексті і протягом програмової частини виступу (тут Ештон далі користалася з нотаток) як показовий приклад і було згадано Україну.

Зокрема, говорячи про суттєве розширення ЕС за рахунок колишніх країн соціялістичного блоку, Ештон зазначила, що вони «не перейшли помахом маятника, який ми так часто бачимо, до якоїсь іншої форми авторитарного режиму. Натомість, вони обрали европейські інституції, вони приєдналися до спільної мети: демократія, верховенство права, економічне процвітання. <...> Справді, є багато країн, які хочуть приєднатися до Европейського Союзу. Ба більше, бачать себе наділеними европейською ідентичністю: не [бачачи себе] частиною Европейського Союзу, але бажаючи бути частиною цього більшого проєкту, найзначнішим прикладом чого є Україна. [В ориґіналі: And even more: see themselves as having a European identity, not part of the European Union – but wanting to be a part of this bigger project, of which Ukraine is the most significant example.] Ті, що знаходяться близько до нас, хочуть до нас приєднатися, а ті, що далеко, хочуть бути на нас схожими».

Авдіо першої частини виступу на YouTube:
http://www.youtube.com/watch?v=kqRpNxreVhQ

На репліку про те, що в Україні по-іншому дивляться на членство в ЕС та проблеми його набуття Україною і у відповідь на запитання про актуальний статус стосунків з Україною, Кетрин Ештон заявила наступне: «Я думаю, що Україна, зокрема, не бачить себе в Европейському Союзі, вона бачить себе як европейську ідентичність. [I think, Ukraine doesn’t see itself particularly in the European Union – it sees itself as a European identity.] Україна – це країна, котра змушена маневрувати у своїх стосунках між Росією та Заходом. Янукович, я думаю, намагається це робити. Ми істотно зацікавлені в Україні, ми хочемо мати міцні економічні зв’язки з Україною». Далі Ештон наголосила, що ЕС зацікавлений у тому, щоб уникати перекриттів газопостачання в Европу і що ЕС задоволений із того, що Україна має міцніші економічні зв’язки з Росією: це ґарантує уникнення таких ситуацій у майбутньому. ЕС також радо підтримає Україну в її прагненні краще управляти системою газопроводів.

«Я думаю, – сказала Ештон, – що теперішній українській владі – я тлумачу це так – подобається близькість до Европи: після своєї інавґурації, на якій я була присутня, президент Янукович найперше відвідав Брюсель. І лише тоді він відбув [із візитом] до Москви. Це означає, що можна побачити продовження наших стосунків. Але, я думаю, ми також хотіли б мати хороші стосунки з Росією, з огляду на розташування цієї країни. Це те, як я бачу актуальну ситуацію. <...> Але я думаю, що европейська ідентичність, а не членство, це те, чого прагне український народ. [But I think European identity rather than membership is what, I think, the Ukrainian people seek.]».

Авдіо другої частини виступу на YouTube:
http://www.youtube.com/watch?v=qIQbj4XqfQU

Холодний душ від Ештон є, звісно, поразкою саме для Януковича, бо якраз ідея европейської інтеґрації є найменш суперечливою для українського електорату. Отож закономірною видається ображено-здивована реакція в українському дипломатичному корпусі, що відповідає за цей напрямок. Команда Януковича доклала титанічних зусиль, аби пом’якшити імідж свого лідера на Заході: часті візити Януковича в Західну Европу та в США (напередодні останнього з них на веб-сторінці президента навіть аврально відновили розділ про Голодомор) і постійне, хоч і бездумне, повторювання «правильних» гасел, як виявилося, не посприяли потеплінню в стосунках із Заходом. Парадоксально, але Януковичева готовність лише декларувати відданість европейським цінностям (отим, про які згадувала Ештон), без їх розуміння та внутрішньої переконаности, цілком влаштовує Евросоюз. Тепер можна спокійно заявляти, що зближення з Росією краще і для самої України, і для ЕС, бо убезпечить його від проблем з енергопостачанням.

Зникнення останніх ілюзій европейців щодо здатности України інтеґруватися в ЕС пов’язане з небажанням української політичної еліти – не лише владної – внутрішньо змінюватися. А публічні заяви про такі зміни зумовлює політична потреба поточного дня; український електорат дістає їх у великій кількості й без особливих наслідків. Ідеальним для української державної машини та владної верхівки був би такий розвиток подій, за якого саме ЕС підлаштувався би під Україну: визнав її проблеми як внутрішньо властиві Україні та ‘ментальності’ її населення, а відтак зняв низку вимог щодо їх остаточного подолання. Це дозволило б Україні скористатися з очевидних переваг членства в ЕС (свобода пересування, доступ до ринків, істотні інвестиції тощо) без болісних зусиль із боку владців, яким це могло би коштувати рейтинґу чи навіть політичної кар’єри. За неможливости такого сценарію та нездатности України до радикальних реформ у цілій низці сфер і до реальної демократизації політичної культури, status quo цілком задовольняє обидві сторони: ЕС робитиме невеликі поступки, що їх подаватимуть як успіх України на шляху до ЕС, в обмін на те, що Україна займатиметься своїми проблемами сама й не допікатиме ЕС бажанням до нього приєднатися.

 

Цікаво ознайомитися зі спростуванням заяв Ештон, яке подав її офіс на  запит УНІАН: «Політика ЕС щодо України не змінилася. Верховний представник К. Ештон заявила дуже чітко у своїй відповіді [під час зустрічі у Гарвардському університеті], що Україна – европейська країна. [HRVP Ashton made it very clear in her answer that Ukraine is an European country.] Евросоюз готовий до співпраці з Україною у рамках Европейської політики сусідства та «Східного партнерства», що не може визначати наперед майбутнє та довготривалі цілі. [The EU is ready to cooperate with Ukraine in the framework of European Neighbourhood Policy and Eastern Partnership, which do not prejudge the future and the longterm goals.]». Видно неозброєним оком, що гарвардські заяви Ештон та спростування її прес-служби зовсім не перетинаються і не виключають одне одного. А заява Українського представництва при Европейському Союзі про те, що «Україна вже сама визначилася щодо безальтернативности свого курсу на інтеґрацію в ЕС як пріоритету державного розвитку» викликає лише посмішку (насамперед, на обличчі европейських чиновників). Як видно, Україна та ЕС живуть цілковито у паралельних реальностях, та й спілкуюються одне попри одного.

За таких умов, набуття «европейської ідентичности» Україною (термін, ужити який міг тільки справжній евробюрократ: бо хіба не означає наявність «европейської ідентичности» ледь не ‘природного права’ відповідної країни приєднатися до спільноти інших країн, із якими таку ідентичність вона поділяє?) як її власна мета видається зручним вибаченням за неготовність і небажання Евросоюзу займатися українськими проблемами. У цьому контексті відмова Ештон коментувати ситуацію зі свободою слова та преси в Україні за нової влади є показовою. Залишається сподіватися, що Україна засвоїть науку такої «европейської ідентичности».

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.