Парадокси запізнілого міфотворення

Вересень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
58 переглядів

Микола Рябчук. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. – Київ: Критика, 2000.

Німець каже: «Ви креоли».

Креоли, креоли!..

1.

Кілька років тому один український міністр, дізнавшися, що з ним хоче зустрітися якась кубинська делеґація, звелів негайно знайти «перекладача з кубинської мови», і дуже здивувався, довідавшись, що такої мови не існує.

А й справді: якщо в Німеччині розмовляють по-німецьки, в Англії – по-англійськи, а в Росії – по-російськи, то як мають розмовляти на Кубі – цілком незалежному «острові свободи»? По-кубинськи, ясна річ – це було б нормально. І те, що там говорять по-іспанськи (як і в кільканадцяти інших сусідніх країнах), можна трактувати як парадокс. Парадокс запізнілого націєтворення. Однак, розглянувшись довкола, ми помічаємо таких парадоксів безліч: в Америці не розмовляють по-американськи, в Бельгії – по-бельгійськи, в Індії – по-індійськи... Втім, мовою гінді таки розмовляють мільйони людей, але державною є не вона, а англійська, якою володіють кілька відсотків населення – вищі й середні верстви, ясна річ. А ось у Китаї взагалі ніхто не розмовляє китайською – просто тому, що загальна для всіх китайська мова існує лише у писаній (ієрогліфічній) формі. Зате спільною (і то «тубільною») мовою розмовляли в Руанді гуту й тутсі, а в Боснії – серби, хорвати й мусульмани. І що це їм, помогло?

Отакі вони – суцільні парадокси націєтворення... У чому ж тоді – норма? Подібні думки й запитання зароїлися в моїй голові, коли я став гортати нову книжку Миколи Рябчука «Від Малоросії до України. Парадокси запізнілого націєтворення».

Жанрова аналогія, яка найпершою спадає на думку пострадянському читачеві цієї книжки – Енґельсів «Анти-Дюрінґ». Тут так само «позитивна програма» (або ж розкриття того, в чому автор убачає «нормальне націєтворення») вибудовується шляхом гострих критичних наскоків на тексти опонентів. Розділи Рябчукової книжки цілком можна було би перейменувати на «Анти-Вілсона», «Анти-Ваннер», «Анти-Гриньова», «Анти-Балея», «Анти-Табачника» й так далі. Хоча найточнішою назвою для неї було б «Анти-Русофон» або «Анти-Креол». Але про це – трохи згодом.

Відомий критик і публіцист Микола Рябчук зібрав кільканадцять написаних за останні роки рецензій та доповідей на закордонних конференціях, деякі поперейменовував, добру половину переклав з англійської (тому, вочевидь, час від часу посилається на такі-от «ненаші» праці: Mykhailo Novytskyi, «Shevchenko v protsesi 1847 roku», або ж – Ivan Dziuba, «U vsiakoho svoya dolуа»), дописав україномовний вступ та англомовне закінчення «In the Way of Summary» – це, мабуть, для тих потенційних читачів, чия думка багато важить для автора, але які по-українськи не втнуть – і видав це як «книжку про актуальні проблеми українського націєтворення, котрі розглядаються крізь призму модернізаційних теорій з урахуванням їхніх новочасних ліберально-націоналістичних ревізій» (з анотації).

Якщо врахувати, що слово «новочасний» є галицькою калькою польського перекладу терміна «модерний», то європейська орієнтація автора стає доволі очевидною і в сенсі «імплікованого читача», і в сенсі «на який ідеал дивитися» – також. Цей ідеал або ж норма – етно-лінґвістичне націєтворення Центрально-Східної Європи, тісно поєднане з суспільною модернізацією в країнах цього реґіону. Власне, для постійного читача «Критики» більшість уміщених у книжці Рябчука текстів виявляться знайомими – адже раніш вони вже публікувалися на сторінках часопису.

Тому, читаючи цю нову-стару книжку, серце радіє за всіх нас: адже ж наш земляк на рівних веде діалоги зі світочами західної політології, соціології, історії тощо, до того ж веде, коли треба, їхньою-таки мовою. Навіть більше, своїх західних опонентів Рябчук часто й успішно ловить на...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі