Парадокси Помаранчевої революції

Квітень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
202 переглядів

Помаранчеву революцію, найважливішу політичну подію в Східній Европі після падіння Берлінського муру, сперто на парадоксі. Ця революція мала на меті створити політичну націю, змінити природу політичного режиму в Україні та спрямувати політичний розвиток у бік «відкритого суспільства», яке нині є синонімом слова Европа. Втім, своє існування Помаранчева революція завдячує потужному національному рухові в Україні. Національному саме в сенсі націоналізму.

Національна віра перетворилася, хай і в несподіваний спосіб, на електоральну більшість, і її успіхи в розв’язанні якнайважчого завдання – організованої та тривалої громадської дії – пустили наскрізну тріщину в старому режимі. Ми далеко пішли від часів Ганса Кона, який вбачав у націоналізмі на Сході самі тільки емоції, ірраціоналізм і загрозу відкритому суспільству. Край, де розгорталися події Помаранчевої революції, був для Кона глибоким Сходом, адже його Схід починався на франко-німецькому кордоні. Проте якщо Україна тепер прямує до відкритого суспільства, то значною мірою саме завдяки силі її націоналізму.

Справу ускладнює і глибока криза леґітимности, на яку страждає українське суспільство. Непомаранчева частина електорату, що в третьому турі виборів 26 грудня становила 44%, не визнає народного повстання на Майдані леґітимним. Помаранчевий електорат зі своєю невеличкою перевагою в 52% не визнає, що непомаранчевим завдано образи. Це можна б знехтувати як нормальну динаміку результату виборів із переможцем і переможеним, якби поляризація помаранчевого та непомаранчевого електоратів не набула таких разючих географічних ознак. Україна якось уже була географічно поляризована, коли на виборах 1994 року владу здобув Леонід Кучма, але сьогодні ця країна значно поляризованіша. Водночас, як побачимо далі, тут немає суперечности: високий рівень несприйняття Віктора Ющенка на східній Україні цілком зіставний із рівнем несприйняття Леоніда Кравчука в 1994 році, задовго до Помаранчевої революції. Наважуся припустити, що тут ідеться про щось суттєвіше: про страх відлучення. Під цим оглядом прикметно, що вперше після виникнення Совєтської України в уряді сливе відсутня східна Україна.

* * *

Помаранчева революція розпочалася 22 листопада 2004 року, коли стало зрозуміло, що старий режим украв вибори. Фальшування результатів голосування в перебігу боротьби потребує певного мистецтва, проте у фальшуванні на Донбасі, силовій базі тодішнього прем’єр-міністра Януковича, не було нічого мистецького. Донецьк офіційно оголосив приголомшливу перемогу Януковича (97%), власне, не зовсім невірогідну, бо на Галичині подибуємо таку саму майже одностайну підтримку Ющенка. Але Донецьк аж надто «загнув», звітуючи про поголовну явку виборців, адже ті 97% на 10% перевищують явку в будь-якій області поза Донбасом, на 16% – середню явку в Україні та на 19% – в тій-таки Донецькій області лише на три тижні раніше. Те, що обережний статистик визнав би за малоймовірне, Майдан (а за ним і уряди Заходу) назвав неможливим. Ішлося про те, що на Донбасі сфабриковано щонайменше три чверті мільйона голосів, і вже тільки це ставило під сумнів маленьку (2,9%) офіційну перевагу Януковича в загальнонаціональному підсумку. Звісно, не бракувало й свідчень про тисячі порушень у місцевих округах цілої східної та південної України, вплив котрих на загальнонаціональний результат оцінити складно. Невдовзі вийшли на яв докази того, що адміністрація президента перехоплювала й змінювала дані, що їх тервиборчкоми висилали до ЦВК. Про це свідчили записані телефонні розмови, проте встановлення їх автентичности зазвичай потребує часу. Тож шок, спричинений насамперед очевидними та грубими порушеннями в Донецьку, змусив ОБСЕ та західні уряди відмовитися визнати результати другого туру, і саме це, мабуть, вивело людей на Майдан. Як розповідав один росіянин – спостерігач від европейської організації, на батьківщині Януковича його вразили не так самі порушення, як відвертість і...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі