Пам’яті Вілена Горського

Червень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
191 переглядів

27 травня на 76-му році життя помер Вілен Горський, відомий філософ, історик української філософії, дослідник духовної спадщини Київської Русі, автор одного з перших підручників з історії української філософії, знаний також своїми публікаціями в галузі методології історико-філософських досліджувань. Завершення життя Вілена Сергійовича можна вважати щасливим, якщо оцінювати це життя його ж власною міркою – як шлях до мудрости в житті й мисленні. Адже він спромігся не тільки розвинути і досконаліше висловити своє розуміння мудрости, яку зі своєї природи має втілювати філософія, а й завдяки викладацькій і організаційній діяльності в Києво-Могилянській академії залучити до нього науковців молодшої ґенерації та студентів.

Найважливішою є не оцінка його текстів під кутом зору досконалости формулювань (Вілен Сергійович не любив будь-яких перебільшених оцінок), а спрямування мислення, навіть той образ філософа, який він упроваджував стилем дискусії та своїми взаєминами з людьми. Перейшовши 1992 року з Інституту філософії НАН України до нового університету, він, очоливши катедру філософії та релігієзнавства, мусив узятися до організування тут викладацької та науково-дослідницької діяльности. Показовим підтвердженням того, що Віленові Сергійовичу вдалося створити важливий осередок філософського життя в Україні, інтелектуальний рух «любомудрів», стало відзначення в Києво-Могилянській академії його 75-ліття та публікація на пошану ювіляра збірки наукових праць «Давньоруське любомудріє». З’являється відчуття певної втіхи, що в умовах олігархізації, сплеску еґоїстичних матеріяльних інтересів, відтиснення інтелектуальної культури поза межі масової та мас-медійної уваги можливе в Україні настільки щире визнання і вшанування людини, яку цікавили вершини нашого усвідомлення світу і самих себе у цьому світі.

Але за цим щасливим завершенням життєвої дороги стоїть нелегко здобута перемога особистости над обставинами життя. Бо Вілен Сергійович належить до покоління українських інтелектуалів, які змушені були йти на важкі компроміси, щоби мати змогу утверджувати чи рятувати елементарні засади інтелектуальної культури і чесности. Внутрішній опір руйнуванню засадничих моральних та інтелектуальних цінностей і пильність тих, які чигають на будь-яку ризиковану дію, щоб унеможливити саму цю діяльність, – драматична колізія, яка характеризує духовне життя таких гуманітарів.

Для Вілена Сергійовича початок цієї драми у ранньому дитинстві: 1938 року семирічною дитиною він пережив арешт свого батька (той працював інженером на Харківському тракторному заводі; дата смерти – 1939, реабілітований у 1956-му). Майже 20 літ хлопцеві довелося жити з тавром, як і багатьом іншим «дітям ворогів народу». Та все-таки в 1949 році, закінчивши середню школу в Києві, де сім’я поселилася після евакуації, юнак зумів вступити на філософський факультет Київського університету (закінчив із відзнакою в 1954 році). Але того ж року юнак пережив друге велике нещастя: смерть матері.

Вілен Горський не потрапив, не зі своєї волі, до числа «скороспілих» науковців: протягом двох років працював учителем історії в середній школі на Миколаївщині, потім у Києві – методистом у будинках піонерів і знов-таки викладачем історії в школі. Одружився, 1958 року народився син. І аж у грудні 1963 року Вілена Сергійовича наказом директора академічного Інституту філософії Павла Копніна зараховано на посаду молодшого наукового працівника «відділу історії філософської і соціологічної думки на Україні». У стінах Інституту сформувалося його розуміння філософії та методології історико-філософських досліджень. Думаю, що принаймні на кінець 1980-х років він уже виробив свою позицію в цих засадничих питаннях і надалі тільки розвивав та вдосконалював її.

Якщо обмежитися найважливішим, то він розумів філософію як складову частину певного культурного простору – певного суспільства, цивілізації нації. Звідси теза, що філософію як різновид інтелектуальної діяльности можна зрозуміти, розглядаючи її у зв’язку із суспільно-культурним середовищем. Але філософія, покликана з’ясовувати граничні смисли-цінності, сама є важливим чинником перетворення цього культурного простору. Цим методологічним настановам суголосна позиція Вілена Сергійовича, що самобутність української культури складає основу буття української нації. Занепад цієї культурної самобутности означає зникнення української нації.

Мені здається, що ця остання теза робить особистість Вілена Горського символічною. Таке бачення йому навіяло не етнічне походження (він був єврей) чи інші особисті враження або обставини, а осягнення мудрости та інтелектуальної чесности. Бо мудрість вимагає визнати культурне розмаїття світу засадничою цінністю – і захищати будь-яку культуру від поглинення іншою, наділеною завдяки збігові історичних обставин певними перевагами. Мудрість не як безпринципне мудрування, а як інтелектуальна чесність і захист засадничих моральних цінностей – ось який заповіт залишив нам Вілен Горський.

Від усіх колеґ з Інституту філософії НАН України висловлюю співчуття рідним і друзям Вілена Сергійовича.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі