Пам’яті наших друзів. Петро Яцик (1921–2001). Юрій Луцький (1919–2001)

Листопад 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
137 переглядів

У листопаді українська громада втратила двох видатних діячів, а «Критика» – двох друзів.

1 листопада помер Петро Яцик, якого в останні десятиріччя XX століття і зокрема за десять років незалежності добре знали як провідного українського мецената в ділянці науки та освіти, зокрема в галузі українських студій. Для культури, репресованої та зневажуваної впродовж десятиліть чи й століть, дуже багато важить благородне бажання відродити історичну пам’ять, розширити інтелектуальні горизонти й передусім плекати наукові кадри та україністичні проекти. Ми раді, що серед них була також і наша «Критика». І ми будемо пам’ятати Петра Яцика – не тільки як одного з чільних засновників товариства українських меценатів, яке відіграє фундаментальне значення для творення громадянського суспільства в Україні, але як людину, життя якої та щедрість якої були й залишаться взірцем далекоглядної культуротворчої праці.

22 листопада помер Юрій Луцький, професор, видатний науковець-україніст, перекладач, невтомний дослідник українського літературного процесу, і також друг і автор «Критики». Діяльність Юрія Луцького на північноамериканському континенті від 50-х до 90-х років становить цілий етап в українському літературознавстві. Його вагомість вимірюється не лишень науковими, передусім історіографічними дослідженнями, як «Літературна політика в радянській Україні» або «Між Гоголем і Шевченком», що стали вже класичними, і не тільки його багатющою редакторською працею, починаючи від англомовної «Енциклопедії України» й включаючи такі важливі видання, як «Шевченко і критики» та «Самі про себе; автобіографії видатних українців XIX століття». З перспективи часу стає ясно, що осердям життєвого наукового та культуротворчого труду Юрія Луцького було вміння синтезувати українські та світові погляди на історію та літературу, знаходити в них не опозицію, а взаємозапліднення. Не менше важило постійне зацікавлення (природне для його педагогічного фаху) молодими силами, науковою та культурною естафетою. Те, що між українською еміґраційною, а потім діаспорною наукою та навколишньою північноамериканською не пролягла межа, і те, що та діаспорна наука потім так плавно вписалась у вітчизняну – великою мірою також і його історична заслуга.

За редакцію

Григорій Грабович,

головний редактор

Про автора
Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі