Пам'яті мовознавця

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
1192 переглядів

Знавець мови Леся Ставицька була типовою киянкою, хоча цілком урбаністичною людиною вважати її не можна: дитиною вона подовгу жила у бабусі в селі на Полтавщині. У Київському педагогічному інституті, що його вона закінчила 1983 року, філологічний вишкіл, треба визнати, не мав достатнього наукового рівня (Леся Олексіївна згадувала, що він і не викликав у ній наукових зацікавлень), але вона таки виросла на надзвичайно ерудованого мовознавця, навіть більше: стала видатним ученим-гуманітарем. Велику роль у тому відіграла родина – зокрема її батько, інтеліґент-шістдесятник і визначний літературознавець Олекса Феодосійович Ставицький. Вимогливо, навіть із жорсткою настирливістю батько наполягав, щоби дочка, яка за розподілом викладала в середній школі №237 на Харківському масиві, готувалася в аспірантуру. 1984 року Леся Ставицька стала аспіранткою Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук УРСР, директором якого був тоді академік Віталій Русанівський, і там, на Грушевського, 4, захистила 1987 року кандидатську дисертацію і працювала все подальше життя.

На хвилі настроїв кінця 1980-х – початку 1990-х було створено Інститут української мови: його утворила частина відділів Інституту мовознавства, що їх виокремив Русанівський, який був тоді впливовим і цілком контролював ситуацію. У новоствореному інституті Леся Олексіївна працювала у відділі стилістики і культури мови; там-таки 1995 року захистила докторську дисертацію. Коли 1998 року директором Інституту став Василь Німчук, кадрові ротації між двома спорідненими інститутами звільнили в Інституті української мови місце завідувача відділу соціолінґвістики. Німчук запропонував його Лесі Ставицькій. На кінець року вона перебрала нові обов’язки і, власне, створила новий відділ.

Адміністративні обов’язки не були надто обтяжливі: відділ був нечисельний, спеціяльних соціолінґвістичних досліджень на замовлення державних чи громадських структур він не провадив. Його завідувачка, один із наймолодших докторів наук у гуманітарній сфері, відзначалася не лише інтелектуальною та науковою сміливістю, а й винятковою енергією та працездатністю: постійно брала участь у наукових конференціях, знаходила час виступати опонентом, ретельно готувалася до численних виступів у ЗМІ, які розмивали деякі провінційні стереотипні уявлення про функціонування української мови. Працювала головно за своїми науковими планами; зокрема, підготувала сім кандидатів наук.

2003 року вона випустила у світ, започаткувавши цим плідний період співробітництва з видавництвом «Критика», «Короткий словник жарґонної лексики української мови». То була подія. Можна без перебільшень сказати – наступного дня Леся Ставицька прокинулася знаменитою людиною. Раніші її праці – монографії «Естетика слова в українській поезії 10–30-х рр. XX ст.», «Короткий російсько-український словник контрастивної лексики» (у співавторстві з Катериною Ленець) одразу стали нейтральним тлом її наукової діяльности.

Продовжуючи цикл досліджень у жарґонології, Леся Ставицька 2006 року скористалася поважною стипендією Євгена та Деймел Шклярів Гарвардського наукового інституту й підготувала словник із великою вступною теоретичною статтею «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників». Нова хвиля популярности, яку він приніс авторці, навіть приховала від читачів друге, вже з іншою назвою («Український жарґон. Словник») і ґрунтовно доповнене та перероблене видання словника жарґону та монографію «Арґо, жарґон, сленґ: Соціяльна диференціяція української мови» – обидві книжки вийшли у «Критиці» 2005 року.

Це були праці, піонерські у власне науковому сенсі, а також надзвичайно актуальні у суспільному житті: я не сумніваюся у цілковитій релевантності результатів одного з читацько-експертних...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі