Пам’яті львівського візіонера

Травень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
130 переглядів

Не стало великого польського письменника, геніяльного візіонера та знаменитого публіциста Станіслава Лєма. Відійшовши слідом за Єжи Ґедройцем, Яцком Куронем, Чеславом Мілошем, Яном Новаком-Єзьоранським, папою Іваном Павлом II, він завершує епоху людей, які створили ліберальний дух Третьої Речі Посполитої. Якою буде Четверта Річ Посполита без цих велетнів, не скаже ніхто. Мабуть, іншою, і всі ознаки вказують, що гіршою.

Лєм був зовсім не таким, як вони. Він не цікавився якоюсь конкретною сучасною ідеологією. Був немов позачасовим, появою між космосом і нашою планетою, а водночас дуже критичним її жителем. У колі моїх знайомих він був найбільшим індивідуалістом. Це нас і пов’язувало – індивідуалізм і лібералізм. Може, ще галичанство. Він був носієм класичних прикмет післяавстрійського Львова, формально належного до Польщі, проте ментально більше спорідненого з Віднем, ніж із Варшавою. Прикметно, що після виселення з рідного міста Лєм осів не в столиці Польщі, але в метрополії західної «Ґаліції», у Кракові. Примусовий виїзд зі Львова був його раною, не загоєною до кінця життя. У ностальгійній книжці «Високий Замок» Лєм описує місто своєї молодости з типовою для нього увагою до найменших побутових подробиць. Його Львів – це оаза міщанського спокою та добробуту. Напевно, польські, українські та єврейські націоналісти бачили своє місто інакше.

Кожен із моїх друзів і знайомих, поляків-львів’ян – поети Збіґнєв Герберт і Адам Заґаєвський, політик Яцек Куронь, журналіст Леопольд Унґер – переживав утрату рідного міста по-різному. Станіслав Лєм, мабуть, найглибше. Тому після виселення він більше ніколи не відвідав Львова. Вимушене розпрощання з улюбленим Львовом бачилося йому в цілій страшній низці брутальних антилюдських переміщень людей. Ми дивилися на світ подібно й реаґували відповідно, знаючи, що в основних справах нічого не можемо змінити. Ми давно дійшли висновку, що ні письменники, ні журналісти не спроможні вплинути на біг подій. Ми стали критичними реалістами.

Я познайомився зі Станіславом Лємом у 1980-х роках у Західному Берліні, де під час воєнного стану в Польщі він і Владислав Бартошевський одержали щось на кшталт неофіційного притулку у формі стипендій. Ми зустрічалися майже щодня, обговорюючи ситуацію. Лєма польська дійсність дуже гнітила. Бартошевський був більшим оптимістом. Через рік він поїхав до Мюнхена, а Лєм до Відня. Там ми зустрілися ще раз. Коли у Польщі все змінилося, Бартошевський повернувся і став міністром закордонних справ, а Лєм поїхав назад до Кракова. Іноді ми зустрічалися в редакції католицького тижневика «Тиґоднік Повшехни». Від споглядання довколишнього світу, занепаду старої цивілізації, явищ масової культури його скептицизм зростав із року в рік. Але водночас росла його слава по всьому світі.

Лєм був на рік молодший від мене, і я не думав, що переживу його. Та от його не стало, і я знову беру до рук Лємові спомини з дитинства та молодости у Львові, у тій невеличкій книжці «Високий Замок», що є ключем до зрозуміння цього небувалого феномена – Станіслава Лєма. Чотирирічним дітваком він уже вмів читати і писати. У гімназії цікавиться конструкцією складних машин. Полишив медицину задля літератури й написав книжки, перекладені майже на всі мови людства. А водночас стане гострим публіцистом на злободенні теми дня, не у щоденній пресі, яку вважає нікчемною, а в трьох часописах: згаданому консервативному католицькому тижневику в Кракові «Тиґоднік Повшехни» більше з традиції, ніж із переконання, писав також політично-філософські замітки до вроцлавського ліберального місячника «Одра» та політичні фейлетони до ліволіберального варшавського тижневика «Пшеґльонд».

Лємова літературна кар’єра розвивалася не плинно, а стрибками, відповідно до мінливости комуністичної системи в Польщі. Спочатку письменник трактував літературу як забаву, як флірт із фантастикою (першим твором у цьому жанрі був роман «Людина з Марсу», 1946 року); якийсь час писав поезії, але скоро покинув (через...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі