«Пам’ять» про війну та масова ідентичність росіян

Травень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
148 переглядів

Передні зауваги

Проминуле XX століття, «століття мас», або «століття тоталітарних режимів і рухів», засадничо змінило підхід до питання про можливості розуміння минулого та роль власне минулого. Якщо навіть на зламі XIX–XX століть сама ідея «розуміння» мислилася головно як герменевтична проблема – як інтерпретація, що її провадить один індивід щодо писемно зафіксованих текстів іншого індивіда, то в другій половині XX століття, після катастрофічних подій двох світових воєн, масштабних соціяльних трансформацій і масових репресій, до проблеми додалися цілком інші площини аналізу. По-перше, стрімко зросла кількість і розмаїття самих джерел свідчень про минуле, по-друге, змінився тип соціяльно-культурного репродукування. У домодерні, дототалітарні епохи завдання осягнути й пояснити акти й стани людей минулого вирішували зусилля приблизно одного культурного прошарку чи верстви, яким належав «увесь» обсяг історичної традиції, а власне засоби тлумачення не виходили за рамки досвіду та кола уявлень класу людей, що мали відповідну освіту. Після 1945 року питання про типи, адекватність і межі «розуміння» втратило свій раніше нерозривний зв’язок із неповторно-особистісним характером розуміння, спогаду та співболю. У багато яких працях, від повоєнних екзистенціялістів і до вже сучасних постмодерністів, висунуто тезу про невідтворюваність досвіду тих, хто «пережив Освенцим», хай то були нацистські табори знищення а чи сталінський ҐУЛАҐ. Сам факт травматичного мовчання чи нездатности тих, хто вижив, передати тим, хто не був із ними, іншому поколінню, свої відчуття і думки, філософи й інтелектуали інтерпретували як свідчення позамежности, невимовности, неможливости для людства «свідчити» про те, що відбувалося з людьми в таких ситуаціях. Стверджувалося, буцімто треба говорити про повну й принципову неадекватність повсякденної мови та форм мислення, щоби це все описати й аби воно було зрозуміло іншим. Етична абсолютизація цього моменту невідтворюваности, герметичности граничних станів закрила для аналізу інші можливі аспекти розгляду цієї проблеми, наприклад очевидної неефективности моделі індивідуалістичного, персоналістичного, безпосередньо особистого акту розуміння як «психічного вживання» чи «проникнення» у свідомість тих, хто пройшов граничні випробування. Саму модель «трагічного усвідомлення та розуміння» девальвує те, що події цього штибу заторкували й захоплювали мільйони людей, що смерть і життя в умовах буденної смерти тривіялізувалися, індивідуальність, унікальність особистости знецінювалася, втрачала сенс через саму обставину масового знеособленого зникнення, зниження приреченої вмерти «рафінованої» свідомости до рівня тих, хто в соціяльному чи інтелектуальному сенсі існував як напіврослина. Масова смерть оцієї категорії була так само жахливо-рутинною та поточно-аритметичною, як і смерть високоосвічених індивідів. Банальність масового зла вимагала принципово інших засобів вивчення колективної чи масової пам’яті, іншої етичної або метафізичної позиції, яких історики раніше не вимагали та й не могли вимагати. Звідси постає вельми важливе запитання: наскільки можна осмислити, засвоїти й передати досвід тих людей, які пережили трагічні катаклізми цього століття? Що взагалі залишається (якщо залишається) в пам’яті про масові події, які захопили й перевернули життя воднораз маси людей, як-от війни, революції, репресії, колективізація, масштабні трансформації соціяльного ладу тощо?

Цілком очевидно, що фіксована «історія» XX століття принципово відрізняється і від середньовічних хронік, і від «Загальних історій», які писалися в XIX столітті, хоча б тому, що, по-перше, змінилися, здиференціювалися та не раз розширилися групи, котрі брали на себе завдання зберегти й відтворити «минуле», а по-друге, змінилася сама техніка затримання та збереження минулого: це вже не тільки архіви, музеї, ґалереї батального чи історичного малярства, не лише багатотомові огляди подій чи мемуари й родинні документи вищих або...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі