Оновлення імперії знань

Квітень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
87 переглядів

На часто невиразному політичному, соціальному та економічному ландшафті після 1991 року освітня система є одним із небагатьох яскравих місць. Рік тому тодішній помічник міністра освіти Віктор Андрущенко відзначав, що створена в Україні національна система освіти в своїй основі не лише не гірша від аналогічних систем розвинених країн, а з багатьох поглядів краща («Політика і культура», 17–24.02.2000). А опитування, яке 1999 року провів Міжнародний центр політичних досліджень у Києві, показало, що це думка не лише офіційних осіб: так само вважають 80% респондентів. Тобто, попри різке скорочення державних витрат на освіту, затримку платні, корупцію, довіра людей до шкільної системи лишається навдивовижу високою.

Чи виправдана вона? Є численні свідчення західних спостерігачів на користь того, що українська шкільна система справді готує студентів, чий рівень базового вишколу, серйозність і бажання вчитися дає їм змогу вільно конкурувати зі студентами Канади, США та Західної Європи. Однак у цій статті я зосереджуся не на початковій і середній освіті й не на досягненнях багатьох студентів-українців, а на докладному описі системи вищої освіти в Україні та змінах, які сталися (чи не сталися) за останнє десятиріччя. Всупереч численним реформам, українські університети й науково-дослідні інститути перебувають у лещатах глибокої кризи, котра загрожує життєздатності всієї системи. Втім, я зовсім не хочу применшити рівень окремих викладачів, університетських адміністраторів, посадовців Міністерства освіти, або героїчну відданість дослідницькій роботі, яку я сама не раз бачила, коли в 1995–1997 роках викладала в Україні (за сприяння американської програми Фулбрайт). Сподіваюся, що стаття буде продовженням дискусій про напрямки розвитку й підвищення рівня вищої освіти в Україні: сьогодні ця тема більше, ніж будь-коли, потребує громадської уваги.

Десятиріччя зростання і змін

Університетський сектор разюче зріс за останнє десятиріччя. В 1990–1991 роках у 149 післяшкільних навчальних закладах України навчалося 853.100 студентів, із них 110.000 – у 10 «класичних» університетах. У 1998–1999 роках, за даними Міністерства освіти, у 955 післяшкільних навчальних закладах було 1,7 млн студентів, причому півмільйона відвідувало 657 коледжів і технічних шкіл (навчальні заклади І чи II рівня акредитації, за запровадженою 1996 року чотирирівневою класифікацією), а 1,2 млн студентів навчалося у 206 державних і 92 приватних університетах, академіях та інститутах – закладах III рівня (тобто з правом проводити захист ступеню маґістра) та IV (із правом захисту докторського й кандидатського ступенів), у тому числі в 14 «класичних» державних університетах. Менш ніж за 10 років кількість студентів в університетах та академіях (ІII і IV рівня) подвоїлася й у 1998–1999 становила більш як 70% від усієї кількості студентів вищих навчальних закладів.

Сьогодні в Україні й університетів, і студентів у них більше, ніж будь-коли.

Без сумніву, найяскравішим символом цих змін стало відродження Києво-Могилянської академії. НаУКМА першим серед університетів пострадянської України дозволив студентам самим вибирати програму навчання. Це було радикальне нововведення в університетській системі, в якій і дотепер вища освіта здебільшого сприймається як професійне навчання.

Від самого початку академія пропонувала різноманітні навчальні програми, приділяючи особливу увагу гуманітарним, соціальним, екологічним наукам, економіці – предметам, котрі частково або повністю іґнорувалися в радянських учбових планах. Водночас Академії вдалося залучити до викладання багатьох найшанованіших українських науковців. Не менш важливим є те, що одразу було визначено дві офіційні мови закладу: українську й англійську. В поєднанні з системою вибору предметів це означає, що академія може постійно запрошувати іноземних викладачів і таким чином підносити рівень навчання у процесі роботи. На сьогодні в НаУКМА викладали вже понад 200 зарубіжних...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі