Одіжка для книжки

Червень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
134 переглядів

1.

Кажуть, нібито Валеріян Підмогильний бідкався, що українські письменники здебільшого негарно одягаються. Свята правда... Але це ще не найбільша біда. Надто часто українські письменники мають ще й сіро видрукувані, непривабливі – як продукт, як товар – книжки. І миряться з тим. Мовляв, слава Богу, що взагалі наші книжки виходять... А вже який вони мають вигляд – діло десяте.

Але вигляд вони можуть мати просто лячний. Мене пойняв жах, коли я побачила серію, випущену торік видавництвом «Український письменник» за сприяння президента і благодійного фонду «Соціальний захист». Дошкульнішої «диверсії» проти української книжки годі й уявити. (Що б таке з ними зробити, – радився зі мною мій товариш, котрий періодично надсилає українські видання знайомим шанувальникам нашого «красного письма» у Польщі, – щоб не перелякати людей? Обкладинки повідривати, абощо?)

Хоч би як квапилися видавці освоїти зненацька кинуті їм кошти, однак оформлення, «обличчя книжки», загалом увесь візуальний ритм розгортання тексту разом з ілюстраціями – питання принципове. Надто в наш час, коли читацька публіка вже знає про далеко ширші, порівняно з радянськими часами, поліграфічні можливості.

Якщо вже українська держава, котра ніяк не може дозволити собі такої розкоші, як постійна підтримка національного (державною мовою) книгодруку, з відомих причин усе-таки ледь-ледь згадала про українську-таки книжку, а відтак понад тридцять українських авторів отримали рідкісний шанс «вийти на люди», – то начебто було б гріхом цим не скористатися. А що з того вийшло?

Остовпіння починається вже від споглядання лого серії. В усіх книжках – чи прозових, чи поетичних – знак «УП [Український письменник]. Сучасна українська література» підкинено під самісінький верхній обріз обкладинки, ніби випадкову зайвину, незакомпоновану, як кажуть художники, ні з написами, ні, тим більше, з малюнком. Центральна частина лого – певна річ, зображення відкритої книжки (а що ще можна намалювати?). Виконання – на рівні шкільної стінгазети 50-х років, – хіба що тоді ніхто не посмів би поєднати жовто-блакитні стрічки, не кращі й ілюстрації на обкладинках, – «обличчя» книжки, що має «прикликати» потенційного покупця. Звісно, тут не маються на оці щось на зразок тих картинок, котрі горлають з обкладинок «кишенькових» серій на горезвісних книжкових розкладках. Але вульґарна «позолота» і «розкрилені» жіночі принади принаймні закладають певну відповідність «змісту» і «форми» – цей кіч призначено тим, хто потребує саме такого читва. Та парадоксальним чином основні художники серії «Сучасна українська література», Валентина та Олексій Яцуни, фактично пішли саме цим шляхом. От тільки рівень виконання кічевих «картинок» далекий від професійного настільки, що про це просто непристойно згадувати. Найстрашніші – в усіх розуміннях – ілюстрації дивляться на переляканого покупця української книжки з обкладинок «Pro domo sua» В’ячеслава Медведя, «Її звали янголом смерті» Валентина Чемериса, «Самосуд» Анатолія Дімарова, «Юнаки з вогненної печі» Валерія Шевчука. Загалом кажучи, вся серія (йдеться тут, завважую, про «форму», а не про «зміст», тобто, не про тексти) – надто коли бачиш усі книжки разом – справляє враження дешевизни, примітивності, крайнього несмаку. Так, наче це нашвидкоруч «спечені» продукти провінційно-захолусної глухомані.

Хоча, слово провінційність я тут ужила даремне. Якраз в обласних видавництвах – в Івано-Франківську (передусім це «Лілея-НВ»), Луцьку («Ініціал»), Львові («Літопис», «Кальварія», окремі видання «Класики» та «Просвіти») тощо з’являється чимало зразків професійно виконаного, сучасного поліграфічного продукту. Здалеку впізнаю книжки, що вийшли з жовквівської друкарні отців Василіан «Місіонер», часто з ориґінальним комп’ютерним дизайном Михайла Москаля – от уже й «фірмовий стиль». Натомість у Києві спеціалізоване письменницьке видавництво подає ось такий недобрий приклад. А ми ж хочемо, щоб українська книжка: а...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі