Очікування занепаду занепаду

Вересень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
99 переглядів

Arthur Herman. The idea of Decline in Western  History. – New York: The Free Press, 1997.

Історія культурного песимізму, така популярна в двох останніх сторіч­чях, сягає доби Просвітництва. Тоді, у XVIII сторіччі, мислителі Європи дійшли висновку, що існує прогрес і що Європа заклала в собі підвалини civil society (громадянського сус­пільства), які треба обстоювати й бо­ронити. Назва наших «Просвіт» (але не наша «просвітянщина») також перегукується із Просвітництвом: їхні засновники вірили в прогрес і мали деяке, хоч неясне, уявлення про «громадянське суспільство».

Та в нас у XIX сторіччі не було пророків культурного песимізму, хіба тільки ті, що зневірювалися у власних просвітницьких зусиллях. У Західній Європі довга черга мисли­телів, починаючи від Руссо, пропові­дували занепад культури. В Німеч­чині виринула ціла плеяда тих, що підносили «культуру» над «цивілі­зацією» і добачали втрату органіч­них сил, у які ще вірили романтики. Ці німці вихваляли Gemeinschaft понад Gesellschaft і марили про від­родження людини.

Проте ідею занепаду деколи про­пагували з метою заступити його но­вим відродженням: діяла своєрідна діалектика. Так постали ідеології фа­шизму й тоталітаризму, як можли­вий вихід із глухого кута, яким вва­жали життя буржуазії. В 1930-х ро­ках Мартін Гайдеґґер писав про прихід Гітлера до влади як про «по­чаток, що є перед нами». Сьогодні знаємо, що «німецьке відродження» довело до страшного занепаду.

У своїй книжці Артур Герман яскраво переповідає історію ідеї за­непаду — Артур де Гобіно та його «расовий песимізм», Якоб Буркгард і Фрідріх Ніцше — історичний і культурний песимізм, звістування занепаду Заходу Освальдом Шпенґлером, далі тріумф марксистських песимістів (Франкфуртська школа й Герберт Маркузе) та новітні фран­цузькі пророки (Фуко, Фанон), аж до сьогоднішньої екологічної і мультикультуралістської течії. Всі вони вважали Захід гнилим. Придивімося ближче до цієї сумної картини.

«При кінці 1970-х років», — пише Герман, — французькі інтелектуали проповідували, що «західні устано­ви, раціоналізм західного типу, мова і дискурс, і навіть імідж західної лю­дини як такої зайшли в культурний глухий кут. Уся правдива свобода вимагала заперечення цих західних лімітів. Людство має вийти поза гра­ниці, які модерна європейська циві­лізація встановила для особи». Під цю пору з’явилася теорія мультикультуралізму, згідно з якою занепад Заходу можна розглядати як на­слідок його раціоналізму, капіталіз­му, дегенеративної поп-культури, ра­сизму й імперіалізму. Її прихильни­ки шанували політичну свободу й вимагали брати до уваги цінності жінок, чорних, гомосексуалістів та різні маргінальні групи. Проповід­ники багатокультурності здобули ключові позиції в американських університетах і мали творчі контакти з «новими лівими». Підсилений т.зв. «культурною революцією» в американських університетах у 1960-х ро­ках, цей рух глибоко увійшов в інте­лектуальне життя. Майже все гума­нітарне знання було перевернуто догори ногами. Не треба було більше вчитися у DWEM (Dead white European men— «мертвих білих європей­ських чоловіків»). Докинули свої теорії також феміністки, й постала зовсім нова атмосфера навчання. Процвітала демагогія. Чорношкірі студенти діставали університетські дипломи без огляду на оцінки. Америку вважали тепер за головного ворога прогресивного людства й пе­редбачали, що вона стане фашистською державою. А тим часом амери­канські університети допомагали лі­вим екстремістам (Колумбійський, наприклад, прихистив у себе Франк­фуртську школу). Про всі ці факти Герман згадує лише мимохідь: його книжка присвячена радше ідеям, ніж учинкам і фактам.

Сьогодні все це може видаватися великим безглуздям, але в 1960-70-х роках ці теорії, що провадили до анархії, сприймалися дуже серйозно, їх можна було ігнорувати, але не по­борювати. Просовєтський марксизм розпаношився на всіх усюдах. В Ка­наді в 1970-х роках мультикультуралізм став офіційною політикою уря­ду. Не тільки ідеологічно,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі