Обличчя епохи

Вересень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
80 переглядів

Життям людських спільнот керує принцип забування. Деякі факти, а надто їхню ауру та клімат, пізніше годі відтворити й навіть уявити. Це стосується не тільки молодих поколінь, котрі не можуть знати з перших рук. Учасники та свідки подій теж відсувають пам’ять про них від себе і не певні, чи відбувалося це насправді.

Чеслав Мілош, «Поневолений розум»

Уже п’ять років тому відзначалося, що у масовій російській свідомості не слабне ретроспективна привабливість брєжнєвського періоду. Цей діягноз цілком підтвердили результати подальших, уже сьогоднішніх соціологічних опитувань громадської думки.

Як ви загалом ставитеся до Брєжнєва?

2001, N=1600, у % до кількости опитаних

Загалом позитивно (із захопленням, повагою, симпатією...)

44

Байдуже

36

Загалом неґативно (з неприязню, страхом, огидою...)

13

Важко відповісти

7

 

Коли таким людям, як ви, у нашій країні жилося найкраще?

2002, N=4498, у % до кількости опитаних

До Жовтневої революції

4

за Сталіна

4

за Хрущова

3

за Брєжнєва

49

за Ґорбачова

4

за Єльцина

2

за Путіна

22

Важко відповісти

12

 

Для порівняння – кілька давніших цифр: 34% з 1698 опитаних у 1995 році та 36% з 1691 у 1997-му визнавали, що життя в Росії було найкращим, знову-таки, за Брєжнєва. І тоді, і тепер ідеться аж ніяк не про постать тодішнього керівника держави – її і раніше, і сьогодні оцінюють радше стримано. Скажімо, 2000 року (N=1600) половина опитаних дала середню та низьку оцінку ролі Брєжнєва в історії, три п’ятих – його особистим якостям, 62% – лідерським здібностям. Ідеться саме про узагальнений образ тих років як уявлюваного цілого. Часові рамки післяхрущовського періоду різні групи можуть окреслювати дещо по-різному, проте самі по собі хронологічні розбіжності не надто великі і за значенням доволі зрозумілі.

Якщо взяти за розмітку політичний календар, то нижню межу періоду можна прив’язати до середини шістдесятих із деяким заходженням на другу їхню половину. Значущі пункти тут – святкування у 1965 році двадцятиліття перемоги у Великій вітчизняній війні з першою спробою реабілітації фігури та ролі Сталіна в урочистій промові Брєжнєва; процес над Даніелем і Сінявським у 1966 році, що рішуче підштовхнув оформлення правозахисного руху в СРСР; практики «підписантства» серед наукової та творчої інтеліґенції; введення військ до Чехословаччини 1968 року, яке позначило кінець ліберальних шістдесятницьких надій, ствердило новий, авторитарний стиль керівництва у країні й покінчило з прорадянськими ілюзіями та симпатіями у міжнародному лівому русі. Тоді умовну «середину», перелом чи перевал, можна віднести до середини сімдесятих із їхніми новими акцентами у внутрішній та зовнішній політиці СРСР (Гельсинкі, розрядка), по-перше, та...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі