Нова економічна політика старого авторитарного режиму

Вересень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
1100 переглядів

Звісно, віддавати гроші росіянам виявилося не надто приємною справою, що навіяло владі цікаву, але не нову думку: створити Білоруську нафтову компанію. Згідно з планами засновників, вона почне контролювати імпорт нафти й експорт нафтопродуктів і отримає субсидії. Держава просто перекладе гроші з однієї кишені до іншої й залишить нафтопереробним заводам технічну роль: переробляти нафту за «нормальний» прибуток, зменшивши її стратегічне значення. Ось так на один із головних викликів нової ситуації – погіршення умов торгівлі нафтою – влада відповіла централізацією нафтових (і, відповідно, фінансових) потоків.

Іще однією дуже передбачуваною реакцією влади на зростання цін на енергоносії є підвищення тарифів на газ, тепло- й електроенергію для населення та підприємств. Домогосподарки зіткнулися з доволі незначним зростанням цін: на 12–20% до рівня грудня 2006 року. На підприємства було перекладено весь тягар нових цін: газ для них подорожчав на понад 80%, електро- й теплоенергія – на понад 50% (відтак ціна електроенергії для них сягнула европейського рівня, і це при тому, що газ для Білорусі більше ніж удвічі дешевший, аніж для Европи). Щоправда, населення ще отримає своє: уряд розглядає можливість підвищити наступного року вартість послуг ЖКГ приблизно на 20 доларів за місяць (5 доларів – план на 2007 рік). А от підприємства вже «отримали»: від 2007 року вони не матимуть власних коштів на фінансування капіталовкладень. Зростання інвестицій, профінансованих із власних коштів організацій, уповільнилося майже втричі. Десь у стільки само разів зменшилися темпи зростання капіталовкладень, профінансованих із бюджету. Тож зростання інвестицій зменшилося з 35,3% у січні – серпні 2006 року до 17,7% за той самий період 2007 року, що, ясна річ, неґативно вплинуло на зростання ВВП.

Неприємним наслідком енергетичного конфлікту стала відчутна втрата довіри білорусів до національної валюти. Якщо у грудні 2006 – січні 2007 зріс попит на закордонну валюту, то пізніше уповільнилося зростання рублевих депозитів і повільніше зростали заощадження у закордонній валюті. Це означає, що наслідки девальвації чи навіть чуток про її можливість неґативніше вплинуть на валютні резерви Нацбанку, ніж на початку 2007 року.

Але ж головний банк країни зміг розв’язати проблему зростання попиту на закордонну валюту і навіть збільшив золотовалютні резерви. Нині їх вистачило б на фінансування понад місяця імпортування товарів і послуг (за норму беруть три місяці, але ж і місяць є для Білорусі історичним максимумом). Валюта в країну надійшла через закордонні позики, про які говорили економісти, силкуючись пояснити післяшокові успіхи економіки. Зовнішній борг тільки за перше півріччя зріс на 2,5 млрд. доларів – більше, ніж за увесь 2006 рік, так само прикметний щодо позик. Ба більше, Білорусь нарешті отримала суверенний кредитний рейтинґ, і то кращий, ніж перші рейтинґи Росії та України. Хоч обидві рейтинґові аґенції і занесли його до спекулятивного [4], але ж наявність такого рейтинґу дає білоруському урядові змогу залучати кошти на доволі прийнятних умовах. Очевидно, що у фінансуванні дефіциту зовнішньої торгівлі Білорусь сподівається саме на зовнішні позики.

 

3

Різні можливості фінансування дефіциту закордонної торгівлі дають підставу будувати сценарії нової економічної політики. Та перш ніж перейти до сценаріїв, варто окреслити передумови, що будуть однаковими для кожного з них. Дослідницький центр ІПМ називає такі три передумови: 1) президентські вибори наприкінці 2010 року, 2) підтримання стабільного курсу білоруського рубля, доки це можливо, і 3) підтримання зайнятости, допоки можливо.

Президентські вибори – це основна подія, на якій можна будувати прогноз політичного бізнес-циклу. Від них залежатимуть, зокрема, темпи зростання зарплат, пенсій і, відповідно, прибутків населення. Сприятливою буде кон’юнктура чи ні, та влада робитиме все можливе, щоб забезпечити політично прийнятний темп зростання зарплат напередодні виборів.

Валютний курс є ключем до розуміння сучасної та майбутньої політики білоруської влади. По-перше, на незмінності курсу ґрунтується стабільність банківської системи. Понад 30% усіх депозитів – це валютні рахунки населення та підприємств. Ясна річ, втрата довіри до національної валюти, спричинена девальвацією, зумовить відтік валютних депозитів. Водночас вкладники почнуть знімати гроші з рубльових депозитів та обмінювати їх на валюту, що призведе до її дефіциту й іще більшого тиску на рубль. Навіть якщо банки зможуть залучити спекулятивні депозити високими відсотковими ставками, то цим вони поховають реальний сектор, котрий просто не зможе позичати гроші за такою ціною.

По-друге, від валютного курсу залежить виконання обіцянок влади щодо розміру середньої заробітної плати, що його вона прив’язала до долара. Вперше такий план було встановлено 2001 року. Від 2004 року на кожен рік прогнозують показник середньої заробітної плати, і прості білоруси вже встигли звикнути: в нашій країні що прогнозують, те й виконують. Населення, очевидно, сприйняло би невиконання плану такого штибу дуже неґативно, особливо якщо його не зможуть виконати через девальвацію. Отож влада зробить усе, щоб уникнути девальвації, економічні й політичні наслідки якої будуть дуже погані.

Роль зайнятости в економічній політиці постає ось із чого. Безробітні в Білорусі є соціяльно незахищеною групою, бо величина грошової допомоги, яку отримують далеко не всі безробітні, менша ніж 10% від середньої заробітної плати. Тому зайнятість забезпечує певний ґарантований мінімум у формі заробітної плати. Влада активно втручається в процес її встановлення і, підтримуючи зайнятість, має доступ до широкої соціяльної бази. Тому, на наш погляд, у найближчі роки влада намагатиметься втримати більш-менш стабільний рівень зайнятости.

Отже, наближаємося до самих сценаріїв. Ясна річ, існує базовий, неґативний і позитивний сценарій. Базовий сценарій – це збереження сучасної економічної політики суголосною з основними тенденціями в закордонній торгівлі неенергетичними товарами. У цьому випадку дефіцит торгівлі товарами поступово більшатиме, а його фінансування пожвавлюватиметься завдяки зростанню закордонної заборгованости (спершу банків і підприємств, потім – держави) і залученню закордонних інвестицій через помірну приватизацію. Згідно з цим сценарієм, можна очікувати утримання більш-менш стабільного валютного курсу та досягнення середньої заробітної плати 500 доларів до виборів 2010 року, після чого девальвації та зменшення прибутків уже годі буде уникнути.

Але базовий сценарій дуже легко може перерости в неґативний. Будь-який зовнішній чи внутрішній шок здатен збільшити дефіцит до розмірів, які не вдасться профінансувати коштом зовнішніх позик. Мало того, за таких умов стане важко продати декілька великих підприємств, бо це слід робити швидко, а базовий (а отже, неґативний) сценарій передбачає незмінну економічну політику, яка не сприяє приватизації. Отож девальвація стає неминучою ще до президентських виборів, а запланована величина середнього заробітку – недосяжною. Такий перебіг подій не сприятиме електоральній підтримці й спричинить чергову спробу еліт здобути більші повноваження. Очевидно, що для влади неґативний сценарій неприйнятний, і вона прагнутиме убезпечитися від його здійснення.

Найлогічніший спосіб досягти цього (тобто позитивний сценарій) – це змінити економічну політику на проринкову: розпочати базові реформи й зактивізувати приватизацію. Це дасть економіці ось які можливості. По-перше, поліпшиться ставлення до  Білорусі закордонних інвесторів, а це дасть додаткові й дешевші кошти. Завдяки приватизації та більш-менш дешевим позикам можна буде профінансувати дефіцит майже будь-якого розміру. По-друге, закордонні інвестиції, очевидно, сприятимуть підвищенню конкурентноздатности білоруських товарів на закордонних ринках, що позитивно відіб’ється на динаміці експорту. Нарешті, з реформами має прийти і поліпшення відносин з Европою, що принесе свої економічні вигоди.

Позитивний сценарій єдиний ґарантує стабільність валютного курсу та виконання планів щодо середньої заробітної плати. Та він містить інший політичний ризик. З одного боку, реформи потребуватимуть реструктуризації та, відповідно, звільнення надлишку робочої сили. Це суперечить одному з головних складників сучасної політики: підтриманню якомога повнішої зайнятости. Водночас лібералізація економіки призводить до втрати контролю над частиною істотних фінансових потоків, що суперечить другому головному принципові сучасної влади – максимальній централізації ресурсів. Усе це робить позитивний сценарій найкращим політичним рішенням на короткий термін, але спричиняє зміну політичної системи у довшій перспективі. Проте, якщо взяти під увагу, що базовий сценарій лише відкладає розв’язання економічних і політичних проблем на 2011 рік, а неґативний актуалізує їх напередодні виборів, то лібералізація економіки починає здаватися найпривабливішою для влади.

Окресливши сценарії економічного розвитку на наступні п’ять років, можна було б і спинитися, якби не питання читачів про ймовірність реалізації кожного з них. Ясна річ, усі вже зрозуміли, що позитивний сценарій найпривабливіший, та чи є він найімовірнішим? Проблема полягає в тому, що за останні 12 років влада створила систему, в якій усі важливі рішення ухвалювали на найвищому рівні. Нижні щаблі влади орієнтувалися на виконання наказів згори, і то виконання у рамках чинного законодавства. Але ж лібералізація потребує децентралізації ухвалення рішень, якої важко досягнути навіть за кілька років. Ба більше, сучасне законодавство несумісне з термінами «лібералізація», «приватизація» чи «реформи», воно створене під поняття «план», «держвласність» і «вдосконалення». От нова економічна політика і зажадає іншої системи законодавства. Чи не забагато для того, щоб уважати позитивний сценарій імовірним? Висновок такий: якщо розпочаті реформи збіжаться з додатковим неґативним шоком, політичні проблеми постануть негайно, і то серйозніші, ніж проблеми неґативного сценарію. Тому найвірогідніше, що влада керуватиметься теперішніми принципами економічної політики з деякими новими елементами, зокрема приватизацією (цілком непрозорою), і, можливо, спробами розвивати малий бізнес – без істотних змін умов його функціонування.

Аляксандар Чубрык. «Новая эканамічная палітыка старога аўтарытарнага рэжыму». З білоруської переклала Катерина Демчук за публікацією в часописі «Arche», 2007, ч. 10 (61).

[1] Годі не зауважити зв’язку планових показників розміру середньої заробітної плати з важливими політичними подіями. У листопаді 2004 року на референдумі Лукашенко дістав дозвіл брати участь у президентських виборах необмежену кількість разів, а в березні 2006 року він утретє переміг на виборах. Раціоналізацію електоральної підтримки відзначали і соціологи, й економісти, котрі пропонували для білоруської ситуації концепцію політичного бізнес-циклу.

[2] За оцінками, зробленими на підставі виробничої функції, внесок праці та капіталу в приріст ВВП у 1996–2006 роках склав 21%. Це пояснювали «загальною продуктивністю чинників», тобто іншими чинниками, до яких можна зарахувати митний союз із Росією, а також нафтову та газову субсидії з боку Росії.

[3] Оцінки за шкалою від 0 (дуже високий рівень корупції) до 10 (корупції майже немає).

[4] Тобто кошти, вкладені в білоруську економіку, перебувають «поза небезпекою у короткотерміновій перспективі, але ж [існує] більша чутливість до впливу несприятливих змін у комерційних, фінансових та економічних умовах» (див.: Standard and Poor’s. Кредитные рейтинги. Международная шкала, www.standardandpoors.ru).

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі