Ностальгія за совком

Червень 2004
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
980 переглядів

Слівцем совок, утвореним, зрозуміло, з назви держави Советский Союз, у добу пізнього застою та перебудови стали позначати і саму державу з її суспільним устроєм - Совок, і її мешканця з його ментальністю - совок. Тривкі уявлення мільйонів людей про Радянський Союз як про щось велике, майже неосяжне (одна шоста земної кулі, безкраї простори Сибіру та Півночі), спроможне розвиватися і зростати (радянська людина підкорює космос, ідеї соціялізму ширяться світом, все більше людей у світі вивчає російську мову), парадоксально співіснують із не менш тривкими асоціяціями слова совок зі словом сміття.

* * *

Відмінності сучасної України від радянської республіки у складі СРСР достатньо очевидні. Інша доба, інший час, нові ідеї, віяння, сподівання, проблеми, є відчуття історичного шансу. Немає глибоко закоріненого очікування, що суспільство перетвориться на одноманітну сіру масу - нову історичну спільноту, радянський народ, і наступить стан гомеостазу - комунізм. Нині людей майже не судять за погляди, не замикають до психіатричних лікарень. Але на зміну цьому прийшли, ніби в опанованих диктатурами латиноамериканських країнах, зникнення людей чи замахи у під’їздах або ж підозрілі нещасні випадки.

Будь-яка владна корпорація, в тому числі держава, вдається до пропаґандивних заходів із метою створити позитивний образ самої себе, своєї політичної сили та державної ідеології. Прикладів можна подавати безліч, довільно поводячись із хронологією та географією. Згадаймо Тацитові свідчення про те, як Ґай Юлій Цезар, зосередивши у своїх руках величезну абсолютну владу, прискіпливо дбав про свій імідж демократа й систематично провадив популістські заходи; чи софістиковані дискурсивні маневри, які здійснював під час Вотерґейтського скандалу президент США Ричард Ніксон; чи пропаґандивні схеми, якими послуговувалася Марґарет Тетчер, прагнучи представити своїх опонентів - рух проти збільшення ядерних арсеналів - марґіналами.

У посттоталітарній Україні, яка успадкувала від тоталітарного СРСР деякі особливості тоталітаризму, наприклад, спроби контролювати думки та поведінку засобами мови, теж функціонує певна система політичної пропаганди, реалізована через ЗМІ. Вочевидь маємо справу не з активною ініціятивою, а з фрагментами тоталітарного світогляду й політично-адміністративної практики. Владна корпорація в Україні та її пропагандисти переконані, що свідомість формується мовними засобами, і вдаються до старих схем, силкуючися з допомогою маніпулювання словами насадити конформізм і «правильне мислення», взаконити чи приховати помилкові або зумовлені корупцією дії. Наприклад, хитання державного курсу, неоковирні жорсткі тактичні маневри вони хотіли би подати як виважену та продуману політику, стратегію, підпорядковану національним інтересам.

І здається, є підстави говорити про схожість політичного дискурсу сучасної України на той, що панував у пізній УРСР. (Назвімо цей час епохою Володимира Щербицького, застерігши, що політику в сучасному і загальновизнаному значенні цього слова провадив тоді тільки чисельно невеликий центр у Москві - політбюро та секретаріят ЦК КПРС на чолі з генеральним секретарем, отож, якщо говорити про політичний стиль чи засоби маніпулювання мовою, то йдеться радше про феномен Леоніда Брєжнєва.) Помпезне, моторошне, сталінське пішло в небуття, але совкове залишилося. В сучасному політичному дискурсі вже нема тем розвинутого соціялізму, комунізму, боротьби за мир, але багато які теми трансформувалися: постійно чуємо про плани, програми, забезпечення продовольством. Боротьба проти міжнародного імперіялізму представлена нині дискурсивним блоком про якісь іноземні впливи, про те, що в Европейському Союзі нас не розуміють, що ми самі собі дамо раду тощо. Змінився стиль. Нема монументалізму, колосальности звершень. Бачимо натомість мімікрію, формування близького, приземленого образу істеблішменту - але й це нагадує нам про образ Володимира Ілліча Леніна - найлюдянішої людини, простої та скромної.

Дискурс провладних ЗМІ, хоча обережно і поволі, але настирливо пропонує антагоністичну чорно-білу інтерпретацію політичної ситуації в Україні, звичну від часів СРСР, хоч і змодифіковану: влада й опозиція, держава і громадянське суспільство. Влада і держава інтерпретовані як світла частина світобудови, опозиція і структури громадянського суспільства (особливо ті, котрі одержують західні Гранти) - як темна. Опозицію у провладних ЗМІ демонізують приблизно так само, як правозахисників в УРСР. Спрощеність світобудови виявляється і в тому, що мас-медії різних спрямувань і типів (і опозиційних також) уживають слово влада на позначення якогось синкретичного цілого, хоча державні структури не є тотальними й достатньо секуляризовані.

Ці стратегії великою мірою повторюють у нових умовах радянські дискурсивні стратегії. Наприклад, концепція комунізму, який «буде побудований не завтра і взагалі не скоро, але настане обов’язково». Як і раніше, країна неухильно рухається до процвітання, і ті, хто заважають цьому, - опозиційні сили, - тим самим ідуть проти природного ходу історії, виступають проти народу, а отже, діють погано, дивно, у суперечності зі здоровим глуздом. Знову маємо справу з маніхейським поділом на «правду» і «кривду» («добро» і «зло»).

Певні політичні сили, часто близькі до влади, спекулюють на протиставленні української та російсько-радянської етномовних ідентичностей, відтворюючи стереотипи тоталітарної радянської держави, у якій «хороше» було російським, інтернаціональним тощо. А проте етнокультурна і мовна ситуація в Україні не має часто приписуваних їй ознак поляризації й антагонізму.

Застосовуючи певні слова-символи - реформи, економічне зростання, конструктив; стабільність, високий рівень життя, здорові сили; прагматичний, раціональний підхід - офіційна пропаганда намагається творити позитивний образ владної корпорації та її політики. Тут стратегія полягає в тому, щоб говорити не про конкретні реформи, а про напрямок реформ, не про конкретні стандарти EC, а про європейський вибір України, шлях до EC - слово-символ, яке в українській мові легко сполучається з епітетами «довгий», «життєвий». Такі слова-символи утворюють дискурсивні форми, що не потребують логічного обґрунтування, аргументації: все це зрозуміло само собою, так має бути.

Існують відомі концепти ринкової економіки: стимуляція зростання зайнятости, розширення системи соціальних гарантій, фіксація мінімальної заробітної плати, участь найманих робітників в ухваленні рішень, усвідомлення позитивної ролі профспілок. Для українського дискурсу характерним є хіба що блок мінімальної зарплати.

Аналіз офіційної соціяльної, економічної чи демографічної статистики не покаже реальної картини, бо значна частина економічного життя перебуває в тіньовій (сірій, чорній) зоні. І це можна також уважати спадщиною радянської ідеології подвійних стандартів: одна правда для «наших» (специфічного соціяльного прошарку, чи прошарків, що контролюють владу), інша правда для «чужих».

Подібність радянської та сучасної України унаочнює низка ознак, що їх можна називати стилістичними. В УРСР (як частини СРСР) раз у раз розпочиналася яка-небудь суспільно-політична кампанія. Масштабно і в стані якогось тривожно-радісного напруження готувалися до «50-річчя Великої Жовтневої Соціялістичної революції» чи до «100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна», а то ще запроваджували «знак якости», оголошували «п’ятирічку якости», «програму миру», роздавали урядові нагороди тощо. Сучасний дискурс менш монументальний, але нагород так само рясно і ювілеїв багато: Щербицького, Переяславської ради (хоч і вкрай блідий). А ще - підвищення мінімальних зарплат, безліч подій «під патронатом Президента», зрештою, паради 24 серпня. Виборча кампанія 1994 року в Україні була відверто побудована на ностальгії за СРСР, пізніше - у середині 1990-х - створення передчуття реформ. Кампанія 1999 року характерна певною зміною курсу - одним із головних мотивів стає критика злочинів сталінізму. И одразу - «референдум за народною ініціятивою», спогади про який уже витиснула політреформа 2003-2004 років.

Можна говорити про певні дискурсивні риси президентського указу від 15 січня 2000 року про референдум - маючи на увазі мовні властивості конкретного тексту, а не, скажімо, проблему маніпулювання мовою взагалі. Мовні форми, в яких висловлено позитивну самооцінку в його преамбулі - найважливіші проблеми, ефективне функціонування, багаторічне протистояння, - мають експресивну, а не інформативну функцію. Поняттєвій основі преамбули властива певна логічна нерозчленованість, елементи синкретизму, відсутність причиново-наслідкових зв’язків. Преамбула містить тільки висновки, сформульовані як заклики: ...для вирішення найважливіших соціяльно-економічних проблем - це поняття покриває все суспільне буття; ...ряд актуальних питань, від своєчасного вирішення яких залежить майбутнє країни..:, конфронтації'між різними політичними силами. Боротьбу проти «зла» виражено такими лексичними засобами: недовіра, розпуск, достроково припинити, незатвердження, додаткові підстави для розпуску, обмеження, вилучення, притягнення до кримінальної відповідальности, затримані чи заарештовані, зменшення.

Леонід Брєжнєв постійно переставляв кадри. Існувала ритуальна форма подачі цієї інформації: «увільнити... призначити...». Сучасна громадськість, від пенсіонерів у сквериках до поважних аналітичних часописів, постійно переймається мотивами сучасних перестанов і призначень, особливо чомусь - силових та енергетично-паливних міністрів.

Стиль нашої першої особи більше нагадує Леоніда Брєжнєва, а не Володимира Щербицького. Химерне поєднання величного у ЗМІ та приземленого у побутовому сприйнятті. Сам живе й іншим дає. Вже набрався — нам буде з ним і надалі легше. Джерело цих настроїв не є до кінця зрозумілим, але совкове походження можна зреконструювати.

У Совку «наші» були хороші і їх багато, ворог поганий і його можна знайти повсюдно. Сучасному стилеві також властива постійна демонстрація своєї кількісної переваги: мітинґи, збори, суспільно-політична обґрунтованість яких є часто слабкою. Вороги дуже погані. Програма «Проте» на одному з рейтинґових телеканалів, який дбає про імідж солідности, викликає підозри щодо психічного здоров’я її авторів, коли їм ідеться про «ненаших». Сучасна Україна успадкувала також совковий стиль конспірологічности. Медіям розсилають «темники», хоча там знають і так, куди дме вітер і про що треба писати. Президент сусідньої країни із біографією справді народного героя Штірліца має в нас найвищі рейтинги.

Президент України постійно присутній у її ЗМІ, хоча обов’язкова дискурсивна форма «як відзначив у своїй яскравій доповіді Генеральний секретар...» відійшла в минуле разом із застійною епохою. Але він часто пояснює, що і як треба робити, дає оцінки, що є хорошим і що поганим - створюється не тільки образ компетентної та високопрофесійної людини, а й мудрого керівника.

Тексти офіційного дискурсу не оцінюють самі себе як надзвичайно важливі та вагомі, але настирливо заповнюють увесь інформаційний простір, намагаючись адміністративними засобами витиснути своїх опонентів. Ритуальна функція є прихованою, але перші особи постійно з’являються за певними правилами в інформаційному просторі. їхні дії та й сам дискурс є ніби конструктивними та прагматичними самі по собі.

Режим Брєжнєва, забезпечивши відносний добробут рахунком нафто-доларів, опозиціонував себе як надійний і стабільний головно щодо хрущовської доби, не кажучи вже про загниваючий світ капіталізму. Балансування на межі ядерного конфлікту, Афганістан, репресивна психіятрія, ширення алкоголізму й деґрадація культури виробництва ніби й не шкодили образу стабільности. Так само й у сучасній Україні мізерний рівень заробітної плати та соціяльна незахищеність, скорочення тривалосте життя, нелегальна еміграція юридично майже безправних громадян України начебто й не суперечать ключовим словам офіційних слоґанів: економічне зростання, стабільність, конструктив, здорові сили. Інерція радянського способу мислення, совкова картина світу присутні й у сьогоднішньому українському суспільстві, не даючи змоги розпочати економічно обґрунтовані реформи, утвердити зверхність права, повагу до прав і свобод людини.

* * *

За аналог для зіставлення у з’ясуванні теперішньої української ситуації може правити Польща часів Польської народної республіки [1]. Там не було сформованого тоталітаризму, але залежне від СРСР польське керівництво намагалося повторювати радянський стиль. Коли в середині 1990-х років поляки обрали президентом колишнього функціонера Польської об’єднаної робітничої партії Александра Кваснєвського, а на початку 2000-х вибори до Сейму виграв Союз демократичної лівиці, також прямий спадкоємець ПОРП, деякі ліві сили в Україні урочисто оголошували, що до Польщі повертається соціялізм. У глобальному совковому маніхейському світосприйнятті вибір поляків виглядав як повернення до стану, що існував перед 1989 роком.

Слід відзначити, що польські історики, політологи та й громадськість оцінюють добу ПНР (після 1956 року) суттєво інакше, ніж в Україні оцінюють добу УРСР. Загалом ПОРП не вважають антипольською чи злочинною організацією, а ПНР тоталітарною державою - радше залежною від СРСР, об’єктом його різноманітних впливів. Адже жодною мірою не йшлося про русифікацію, тільки, безперечно, про «радянізацію», про різні впливи більшовизму як специфічної культурної системи. Можливо, коректним є порівняння прикмет тоталітаризму у Польщі часів Владислава Ґомулки та Едварда Ґерека з сучасним совковим посттота-літаризмом в Україні.

Інформаційна функція в офіційному дискурсі доби ПНР характеризувалася основними типами обмежень на інформування, їй властиві узагальнювальні судження, сигнали негативного змісту, в яких неґативна інформація елімінується, а самі негативні смисли можуть експлікуватись як позитивні. Політичний оглядач на каналі «1+1» В’ячеслав Піховшек ніби коментує всі події без обмежень і остраху, але перекручує все у позитивну версію. І враження таке, що сам він щиро вважає це найвищим професіоналізмом.

Відзначимо також, що замовчування дечого також є інформацією. Поява (чи відсутність) тих чи тих осіб на українському ТБ - надзвичайно важливе повідомлення.

Функція переконування може виявлятися і як директивність, і як умовляння, характеризуючи та формуючи побажання, потреби, умови. Одним з основних творчих елементів функції переконування є оцінка. Можна сказати, що тексти пропаганди впроваджують певну систему цінностей. Однією з головних ознак суджень текстів пропаганди є те, що вони підтверджують достовірність існування певного ідеального світу, не тотожнього дійсному. Ці судження не можуть підлягати простій верифікації чи звичайній фальсифікації, як це можливо у випадку літературного тексту. Смислова фальсифікація є значно глибшою — у цих судженнях представлено сфальшовані явища [2].

Цей дискурс унеможливлює безпосереднє просте заперечення. Для суджень типу молодь із партією (młodzież z partią) не може бути створено заперечну форму у спосіб не молодь із партією, так само не можливе заперечення молодь не з партією. У цьому випадку маємо неспростовні a priori вислови. Питання про верифікацію у цьому типі дискурсу нібито не існує: адресат та адресант тотожні, а текст і актуальний світ ізоморфні. І самі тексти пропаганди і співвіднесений з ними світ у самооцінці самого дискурсу пропаганди є надзвичайно вагомі, важливі та значущі.

Мовними засобами актуалізації категорії значущости є високий стиль, широке вживання форм найвищої оцінки. Це дискурс упевненосте, стабільности, успіху. В самооцінці він ефективний, корисний, сприятливий, позитивний. Сучасний політичний дискурс уникає вживати найвищі оцінки, але проурядові, так звані рейтингові канали ТБ подають себе як впливові, професійні, солідні. Так само високу оцінку систематично отримують дії владних структур.

Явища світу текстів пропаганди та й самі тексти аж ніяк не є випадковими, вони завжди необхідні. Необхідність і визначає високу вартість цих текстів, хоча настирливість порівняно з добою ПНР дещо менша. Творений і презентований у цьому дискурсі світ постулюється як реальний, фізичний, матеріальний. Тексти пропаганди не тільки правдиві, вони правильні. Можна пригадати жорсткі прискіпливі вимоги керівників редакцій, працівників відповідних підрозділів ЦК ПОРП до точного дотримання норм ортографії, усталеного в офіційних часописах стилю, традиції оформлення часопису. Одним із дискурсивних засобів підтвердження правдивости і правильносте була наукова стилізація, реалізована як мовними стилістичними засобами, так макропоказників та низки інших прийомів (інформації про успіхи окремих господарств чи допомогу проурядових фондів абощо) нас запевняють нині у зростанні нашого добробуту.

Сам світ текстів політичної пропаганди був упорядкований та злютований. Пропагандистські тексти доби ПНР не мусили мати суперечностей чи якихось неузгодженостей, невідповідностей. Вони доповнювали одне одного як в інформаційному, так і у власне мовному аспектах. Стиль різних текстів політичної пропаганди подібний за багатьма ознаками.

Щодо категорії поступу, то відзначимо, що поступ має мету і є цілеспрямованим. Поступ у текстах політичної пропаганди - це і процес, і результат. Хоча треба відзначити й часові обмеження: історичний час почався від виникнення ПНР та ПОРП і триватиме до повної абсолютної перемоги. Нас переконують у потребі тяглости влади в Україні. Ця потреба подається як висновок і цінність тяглости є самодостатньою.

Проте Україна, на відміну від Радянської України в складі СРСР, не є тоталітарною державою і дискурс офіційних ЗМІ не можна вважати ідентичним тоталітарному. Суспільно-політична ситуація досить складна й неоднозначна. До певної міри ми, звичайно, перебуваємо в совку, але, сподіваймося, не аж надто глибокому.

1. Докладніше про це можна довідатись із праці: Jerzy Bralczyk. O języku polskiej propagandy politycznej lat siedemdziesiątych. - Warszawa: TRIO, 2001.
2. Цю ознаку українського совкового дискурсу докладно розглянули Володимир Кулик, Олександр Мостіпака, Ірина Кучма: див. «Коментар», 2004, ч. 2.

 

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі