Німеччина 1989–1990 – Україна 2013–2014. Різні чи подібні?

Лютий 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1607 переглядів

Другу розмову із серії інтерв’ю з організаторами й активними учасниками протестів у НДР у 1989–1990 роках записано із Вернером Шульцом – депутатом Европейського Парламенту, заступником співголови Комітету парламентської співпраці ЕС – Росія. Від 1968 року пан Шульц брав активну участь у діяльності різних груп, опозиційних до комуністичного режиму НДР. 1980 року його було звільнено з посади наукового працівника Гумбольдтського університету за участь у протесті проти введення радянських військ до Афґаністану. 1981 року був одним із засновників так званого Кола Миру Панков [Панков – район на півночі Берліна]. Також був 1989 року одним із засновників так званого Нового Форуму – першого у Східній Німеччині опозиційного до комуністичного режиму широкого суспільно-політичного руху – і представником Нового Форуму в переговорах у рамках «круглого столу».

У 1990–2005 роках пан Вернер Щульц – депутат Бундестаґу у фракції «Союз 90/Зелені». Вернер Шульц як депутат Европейського Парламенту безпосередньо бере участь у формуванні політики ЕС щодо України та Росії.

Пане Шульц, Ви були в опозиції до комуністичного режиму в НДР протягом тривалого часу. Як Ви прийшли до опозиції та які чинники вплинули на те, що Ви стали її активним учасником?

ВШ: Визначальним чинником стало введення військ Червоної Армії до Праги 1968 року, вторгнення у Чехословаччину і водночас придушення демократичного соціялізму чи, як ми тоді казали, соціялізму з людським обличчям. Отже, ми пройшли довгий шлях від 1968 року до 1989 року, коли розпочалися реальні зміни. Такий цікавий символічний жест: під час однієї з численних демонстрацій у Ляйпциґу в 1989 році хтось перевернув цифри так, що з’явилося число «68» – у пам’ять про те, як усе почалося. Я пройшов увесь цей довгий шлях в опозиції до режиму – від 1968 року до 1989 року.

1989 року все розпочалося із заснуванням так званого Нового Форуму. Відправною позицією цього руху було усвідомлення того, що комунікація між владою та населенням узагалі не працює. Це був спротив державі, побудованій за вертикальним принципом, державі, в якій громадян не вважали за суб’єктів. У НДР тоді був високий рівень еміґрації: безліч молодих людей покидали країну, оскільки вони не бачили жодної перспективи для себе. Сьогодні в Україні ми спостерігаємо схожу тенденцію, коли країну покидають молоді й талановиті люди. Щоправда, українцям сьогодні не потрібно втікати, як це відбувалося у НДР – через посольства ФРН (Західної Німеччини) у Празі чи Будапешті.

Отже, Новий Форум порушив ці проблеми, але, що важливо, до його заснування по всій країні існувало чимало опозиційних груп, які працювали з метою спротиву системі. Скажімо, 1981 року ми заснували в Берліні під дахом церкви так зване Коло Миру Панков [Панков – район на півночі Берліна, де була розташована церква]. Це була низка відкритих презентацій і дискусій. Коло Миру мало величезний вплив і змогло поширити свої ідеї на велику кількість людей; на це, зокрема, вказують 37 тек із донесеннями, що їх Служба безпеки НДР [Штазі] накопичила в процесі спостереження за Колом Миру. Про це ми дізналися згодом, коли архіви Штазі було відкрито. Коло Миру мало в Штазі своє кодове ім’я – «Вірус». Отже, у системи був страх, що це коло і його вплив можуть поширитися, як вірус, і підірвати систему.

Через Вашу участь у протестах Ви особисто зазнали переслідувань із боку влади. Тоді не було впевнености в тому, що протести можуть дати якийсь результат. Бути в опозиції і брати участь у протестах, не знаючи, чи є в них сенс, уже не кажучи про те, чи можуть вони призвести до успіху і змін... Як Вам це вдалося?

ВШ: Це пов’язано з особистістю і характером певної людини. Завжди була небезпека скласти руки у безнадії, що нічого не вийде. Багато хто так і зробив, і багато хто еміґрував на Захід. Це не дивно, адже НДР на той час була до зубів озброєною державою, герметично закоркованою, з потужним апаратом для внутрішнього контролю, який проникав у найменші шпаринки суспільства. Тиск на суспільство і кожну людину був надзвичайним. Мені тоді пропонували виїхати з країни, але я вирішив залишитися. Це моя країна, і я хотів щось змінити саме тут. Чи може людина протистояти і витримувати такий тиск? Відповідь на це запитання залежить від того, як людина ставиться до тиску. Хтось не витримував. А хтось – і я належу до цієї категорії – сприймає тиск як стимул для спротиву і джерело енергії для боротьби.

Як опозиції і учасникам протестів удалося, по-перше, зорганізуватися одночасно в багатьох місцях і, по-друге, не лише втримати мобілізацію протестів протягом такого тривалого часу (щопонеділка понад півроку), але й із часом наростити численність учасників протестів?

ВШ: Ситуація була революційна. Але це був новий тип революції. Не йшлося про захоплення влади силою. Жодного застосування сили – цей принцип був основний.

Утім, суть революційної ситуації завжди однакова: верхи більше не можуть, а низи більше не хочуть. Це була відправна точка. Крім того, умови життя в країні були такі, що люди вже просто не витримували. Незадоволення більшости людей у різних куточках країни відчувалося дуже чітко.

Мирна революція – це тривалий процес і довга політична боротьба. Ця боротьба тривала від 9 жовтня 1989 року до 18 березня 1990 року, аж поки комуністична влада стала на коліна. Протягом цього часу щопонеділка на вулиці виходили сотні тисяч людей і вимагали одного й того ж, а саме: справжніх чесних і вільних виборів, участи у виборах реальних опозиційних партій і розпуску Служби безпеки. Від січня-лютого 1990 року з’явилася нова вимога – вимога об’єднання Німеччини. Гасло «Ми – народ» («Wir sind das Volk») перетворився на гасло «Ми – єдиний народ» («Wir sind ein Volk»). Уже перше гасло додало людям багато сміливости. Ця фраза походить із пісні Фердинанда Фрайліґрата, яка була основною піснею громадянської революції в Німеччині 1848–1849 років. Цю пісню співали під час понеділкових демонстрацій, і вона дуже вмотивовувала людей. Вона також об’єднувала людей, бо йшлося про те, що у цій боротьбі кожна людина є важливою, і все залежить від кожного з нас. Пізніше, коли фраза «єдиний народ» стала основною, пріоритети дещо змінилися. Із часом до щотижневих демонстрацій долучилася більша кількість міст і більше людей по всій Східній Німеччині.

Для тривалої мобілізації протестів також важливо мати певні проміжні досягнення. Для нас таким досягненням стало падіння Берлінського муру 9 листопада 1989 року – власне, через місяць після початку масових протестів. Це призвело до звільнення з посади генерального секретаря Ериха Гонекера і розпуску Штазі та проклало шлях до переговорів у форматі круглого столу.

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.