Неймовірні пригоди ґендерної теорії в Україні

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
2284 переглядів

На момент написання цього тексту слово ґендер стало широко вживаним в українському суспільному дискурсі, а ґендерна політика ось уже понад п’ять років є державною справою. Десь за двадцять років у країні відбулися не лише запровадження й узвичаєння нового англомовного терміна, але й дивовижний рух його смислів і значень. У цьому тексті я маю на меті не описати в деталях цей захопливий процес, а простежити саме методологічні трансформації ґендерної теорії на українських теренах у їхньому співвіднесенні з аналогічними процесами на Заході. Що відбувається з революційним і підривним потенціялом ґендерної теорії (як критичної теорії) в Україні? Ці процеси є суто пострадянськими чи глобальнішими: чи в країнах, де виникла й розвинулася ґендерна теорія, «все те саме»? Нарешті, як вплинули два десятиліття розвитку ґендерної теорії та ґендерної політики на загальний інтелектуальний клімат у країні?

Короткий екскурс в історію

Англомовне поняття «ґендер» має ще досить короткий вік на Заході, але за кілька десятків років воно прожило як період тріюмфу, коли його поява стала символом революційних зрушень в осмисленні людини і суспільства, так і пізніші часи підозр і непопулярности (коли потреба в ньому на рівні теорії майже відпала). До 1970-х років це був суто філологічний термін на позначення граматичного роду, а соціологію, психологію та інші соціогуманітарні та природничі дисципліни, що вивчають людину, цілком задовольняло поняття «статі», бо саме анатомічну стать трактували як визначальний чинник соціяльної поведінки людей. Така позиція називається біологічним детермінізмом; вона й сьогодні переважає у масовій свідомості і часто – в науковому дискурсі.

Десь у 1968 році виникає нове змістове наповнення для узвичаєного терміна: психологи, що працюють із так званими «розладами статевої ідентичности», пропонують уживати слово «ґендер» на позначення соціяльного виміру статі – підкреслюючи в такий спосіб, що стать індивіда (стать) і індивідуальне та суспільне усвідомлення статі, її формування та нормування (ґендер) є різними, хоча й пов’язаними між собою феноменами. Виникнення нового терміна мало революційне значення, особливо в контексті потужного феміністичного руху в США та Европі, бо саме він дозволяв поставити під сумнів історичну та культурну незмінність становища жінок, проблематизувати «природне призначення» осіб різної статі.

Можна згрубша виокремити дві основні методологічні площини, в яких розвивалася ґендерна теорія від часу своєї появи. Першою сформувалася та, що її можна назвати біологічним фундаменталізмом, бо вона вважає незмінну стать основою для конструйованого ґендеру. За влучним висловом відомої американської дослідниці Лінди Ніколсон, такий спосіб розуміння можна порівняти з вішалкою для пальта, де тілесність певної статі є неначе штивною основою, на яку «накинуто» різні ґендерні характеристики людей. Ця позиція також є почасти есенціялістичною, бо в ній тіло і стать є чимось сутнісним, природним, незайманим культурою.

З розвитком теорії та усвідомленням її методологічних суперечностей у дослідницькій спільноті поступово відбувається перехід до розуміння не лише ґендеру, але також сексуальности, статі й тілесности як суто конструйованих, відкидаючи будь-які есенціялістичні уявлення. Наприклад, авторитетна американська історикиня Джоан Скот пропонує таке означення: «Ґендер є соціяльною організацією статевих відмінностей. Однак це не означає, що ґендер відображає чи випливає з визначених і природних фізичних відмінностей між чоловіками й жінками; радше ґендер є знанням, що надає значень тілесним відмінностям» (курсив мій. – О.П.). Таке розуміння уґрунтоване в концепції соціяльного конструювання (вважається, що її у 1960-х роках започаткували американські соціологи Пітер Берґер і Томас Лукман); воно дає змогу розглядати ґендер уже як спосіб «роблення» статі через повсякденні практики статево позначеного тіла.

Кендес Вест і Дон Зимерман, авторка й автор знакової статті «Соціяльне конструювання ґендеру», писали про цей методологічний перехід так: спочатку ми чітко розуміли, що є стать і що є ґендер. Саме так ми викладали цю теорію в університетах, але студенти почали плутатись, і приблизно від 1975 року ця плутанина вже вийшла за межі університетських авдиторій і потребувала наших серйозних теоретичних рефлексій.

Відповідно, для теоретичної позиції «все є конструйованим» поняття ґендеру набуває нових значень і конотатів, бо логічно поставити питання: хто надає значень тілесним відмінностям і для чого? І тоді для пояснення стає необхідним іще один концепт – влада, що є ключовим для радикально-феміністичної теорії.

Влада і ґендер – це майже «близнюки-браття». Ґендерування людей через суспільні інститути є нічим іншим, як встановленням владних відносин. Це процес «створення» відмінностей заради вибудовування і леґітимації нерівностей, коли одна група отримує привілеї за рахунок іншої, протилежної: чоловіки над жінками, дорослі над дітьми, гетеросексуальні над гомосексуальними тощо.

Тому, наприклад, у логіці соціяльного конструкціонізму наступним кроком ґендерної теорії стала проблематизація «природности» гетеросексуальности (однією з перших це зробила американська антропологиня Ґейл Рубін): новий варіянт ґендерної теорії розглядає гетеросексуальність як інструмент конструювання статі і встановлення влади. Ґендерування робить із нас не просто жінок і чоловіків із відповідними анатомічними особливостями, але, по-перше, протилежних за якостями і властивостями (неначе ми з різних планет), по-друге, «жінок для чоловіків» і «чоловіків для жінок». Американська феміністична теоретикиня Ендріан Рич назвала цей процес примусовою гетеросексуальністю, наголошуючи на відсутності в людини вибору альтернативних сексуальних сценаріїв у процесі засвоєння ґендерних ролей.

Отже, еволюція терміна «ґендер» у західній соціяльній теорії починається від заперечення біодетермінізму і переходу до біофундаменталістських уявлень про стать, тобто рух від повного есенціялізму до часткового. Пізніше відмова від будь-якого есенціялізму (в межах соціяльно-конструкціоністської методології) видозмінює ґендерну теорію, фокусуючись на механізмах влади у фукіянському розумінні цього терміна. В термінах влади розглядається також академія як інертний та ієрархічний соціяльний інститут, тому леґітимізація спершу жіночих, а потім ґендерних студій, наприклад, у США стала результатом силових інтервенцій академічних феміністок, які об’єднувалися задля «проштовхування» в академію ґендерної теорії та відповідних навчальних програм.

Звісно, сучасна західна феміністично-ґендерна спільнота не є гомогенною: хтось стоїть на біофундаменталістських позиціях, а хтось послідовно розпрацьовує різні антиесенціялістичні візії проблематики статі в межах постструктуралізму чи квір-теорії тощо. Але загальна логіка процесу є саме такою.

Що ж відбувалося в українських ґендерних студіях у термінах методологічних засад і преференцій?

 

Сторінки4

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі