Невротична війна з репресивним стилем

Листопад 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
76 переглядів

Борис Парамонов. Конец стиля. – Санкт-Петербург: Алетейя; Москва: Аграф, 1997.

У тих, хто слухає російську «Свободу», ім’я Бориса Парамонова одразу викличе з пам’яті хрипкуватий баритон підстаркуватого петербурзького інтелектуала, переповненого якоюсь аж нелюдською ерудицією, до того ж не абстрактною, на рівні загальникових схем інтеліґентської балачки та імен, які саме «на слуху», а ерудицією конкретною і нюансованою, починаючи від епізодів поведінки третьорядних персонажів Чехова або Еренбурґа, закінчуючи пікантними подробицями авторських біографій – скажімо, «правдивою» сексуальною орієнтацією Достоєвського, Бердяева чи Ейзенштейна або меланхолійним узагальненням факту, що горілка для Довлатова важила незрівнянно більше за якусь там сублімацію. Інша, не менш прикметна риса цього впізнаваного голосу – гумор; слухаючи іронічні, скептичні, цинічні – словом, парадоксальні, – формулювання та характеристики, властиві парамоновському мовленню, за сміхом раз у раз не встигаєш верифікувати їхню вірогідність. Істина кожного парадоксу полягає в його дотепності, у зіставленні раніше незіставлюваного (адже було «не заведено», «заборонено», «непорядно» тощо), – а речей самих по собі нам і так, мовляв, не дано пізнати. Улюблена забава Парамонова – якраз оця провокативна гра з усталеними сприйняттями, сміхове очуднення стереотипів і їхня руйнація. Для того, хто з часом більш-менш освоїться з інтонаційними та парадоксалістськими «американськими гірками» парамоновського радіорику (не плутати з роком або ролом), помітними стануть іще кілька особливостей цього літературознавчого барда, однією з найхарактерніших серед яких є пристрасть до, кажучи словами російського сексолога Ігоря Кона, «полунички на берізці». Полуничка на берізці, зацикленість на Фройді, Шкловському, Еренбурзі й американському «способі життя», пієтет перед постмодернізмом і як наслідок ненастанна травестія «високого» в «низьке» і їхнє рядопокладання, відповідно до чого Честертон, наприклад, «бачив, що складність художньо обдарованих натур вельми одноманітна: куди не шпонь, влучиш у педераста».

Пам’ятаючи, що проведення паралелей між українською та російською літературами або, крий Боже, порівняльний аналіз їх є улюбленим мозолем української думки, на який не варто зайвий раз наступати, можна все-таки зважитися на зауваження, що оце парамоновське хизування власною ерудованістю й постійна її демонстрація по-своєму є повчальними: автор, радіопередачі якого розраховані на багатомільйонну аудиторію, не боїться бути розумним або, за рекламною характеристикою на обкладинці, «майстром інтелектуального епатажу»; тимчасом, переглядаючи-переслуховуючи здобутки українських мас-медій, гортаючи літературні видання, помічаєш, як разюче опустилася їхня інтелектуальна планка під час гонитви за привидом електорату, котрий, кажуть, бродив по Україні. З цього погляду показовим є той факт, що перше число новоствореної газети Асоціації українських письменників «Література плюс» з’явилося у світ із перекладом есею «Поет як буржуа», що хоч-не-хоч є свідченням існування попиту на тексти такого роду й рівня, які пропонує книжка Бориса Парамонова – як і те, що російську «Свободу» в Україні слухають довше і частіше, ніж українську (на відміну від зворотного співвідношення у 70–80-х роках).

«Демократія як культурний стиль – це відсутність стилю, навіть не еклектика олександрійського типу. Стиль протилежний і протипоказаний демократії», – пише Борис Парамонов у заголовному есеї своєї книжки, створюючи далі просто-таки патетичну сонату десублімації та затирання протилежностей, сповна явленим у «постмодернізмі як демократії». Патетика Парамонова і його постмодерністичний лікнеп постають як свого роду місіонерська діяльність серед тубільців-совків, і це просвітництво, практиковане нашим автором, безпомилково вказує на його витоки: 60-ті роки, Радянський Союз. Сьогодні переважна більшість тверджень Парамонова, замішаних на...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі