Невгамовні «двигачі мас»

Червень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
119 переглядів

1.

Кожне наближення загальних виборів – чи парламентських, чи тим більше президентських – пробуджує в Україні апокаліптичні настрої, які наростають лавиною з наближенням заповітного дня «торжества демократії». Власне, сам дискурс українських передвиборчих кампаній можна назвати апокаліптичним, незалежно від політичного табору «мовців»: одні очікують пришестя Спасителя, інші – страшаться тотальної катастрофи. Нескладно помітити також персоніфікацію майже всіх політичних та економічних оцінок. Інакше кажучи, на будь-яке явище, позитивне чи неґативне, передусім шукається і досить швидко знаходиться не причина, а винуватець. Запитання ставиться не «в чому причина кризи», а «хто довів нас до такого?». Здається, що варіантів відповіді лише два: або «комуняки», або Кучма. Втім, п’ять років тому головним винуватцем наших бід був Кравчук. І саме ця немудряща еволюція наших уявлень про причини й винуватців українських проблем породжує інше питання: а якими, власне, бачить українське суспільство роль і призначення політиків, чого воно від них чекає, якщо саме на політичних лідерів країни покладається вина за все – від бюджетного дефіциту до поламаного ліфта?

Здавалося б, уже десятилітня історія вільних виборів (якщо рахувати від історичних, нині майже забутих виборів на З’їзд народних депутатів СРСР) могла би переконати наше суспільство в тому, що прихід тих чи інших осіб на високі виборні посади змінює небагато – адже, по-перше, суспільство і країна залишаються ті самі, нікуди не діваються застарілі заводи й замордовані колгоспи (пардон, «КСП»); а по-друге, нових «народних обранців» усякий раз обирає той самий народ – отож обранці наші є віддзеркаленням наших уявлень про те, якими мають бути державні мужі України і що вони мають робити. А якщо ці уявлення мало змінилися й за десять, і навіть за кількадесят останніх років, то – «маємо те, що маємо»...

Тому не менш цікавим і корисним, аніж перемивання кісточок кількох «героїв», зареєстрованих Центрвиборчкомом, виглядає пошук відповідей на такі запитання: по-перше, якими хотіло би бачити українське суспільство своїх політичних і державних лідерів; чого воно очікує від «ідеальних політиків»; по-друге, якими бачить воно реальних осіб, що опинилися на найвищих політичних позиціях, як їх оцінює, за що хвалить, а за що лає.

Отже, що собою являє український герой-політик – колись і тепер?

Почнімо з констатації: не підтверджена фактами відповідність конкретної особи певним моральним, інтелектуальним, професійним, ідейним міркам робить цю особу славетним героєм, пророком, генієм, а, як уже неодноразово вказувалося, культурна комунікація певної спільноти, і тільки вона творить чи то безсмертного героя з простого смертного, чи то лише короткочасну знаменитість. Герой з’являється, коли все суспільство, або ж (значно частіше) важлива суспільна група в певний період, не обов’язково за життя, починає героїзувати якусь постать, леґендаризувати її життя, робити її втіленням певних надзвичайних якостей, або ж символом певних визнаних цінностей, що їх поділяє вся ця спільнота.

Тоді вже жодне «викриття» не зарадить, тож не в ньому наша мета, як і не в побудові ідеальних образів, буцімто «гідних» героїзації.

Дещо ближче до предмета нашої розмови стоять спроби типізації видатних політичних діячів минулого та сьогодення, які час від часу робилися в наших суспільних науках. Ми згадаємо тут принаймні деякі з-поміж них.

2.

Михайло Грушевський в «Історії України-Русі» зробив спробу вмістити Хмельницького в систему координат світової політики:

Я б сказав, що Виговський – се був політик-європеєць, тим часом як Богдан – стихійна сила більш євразійського чи просто-таки азійського характеру. Як провідник, двигач і насильник мас він показав себе дуже яскраво, а політиком був не великим, і поскільки керував політикою своєї козацької держави, виходила вона не дуже мудро.

...
Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі