Нестерпна легкість тягаря

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
456 переглядів

1989 рік: поміж легкістю і тягарем*

Мілан Кундера в романі «Нестерпна легкість буття» на прикладі кількох його головних героїв іронічно писав про досвід легкости, який символізує втрату відповідальности за власну долю, відмову від прагнення свободи або покладання лише на непередбачуваний випадок. Але відчуття легкости не є досвідом людини, яка скидає тягар і вирішує зробити щось із несподівано отриманою свободою, принагідно радіючи від можливости відчути багатство світу. Кундерівська легкість буття проявляється як противага до свободи, а її уособленням є збайдужіла особистість, що, позбавлена можливости визначати своє життя, змирилася з підневільним становищем. Повернувшись із еміґрації в нормалізовану вітчизну, персонажі безповоротно втрачають свою екзистенційну та суспільну вагомість, стаючи легкими. Їхнє мало не рабське примирення зі світом призводить до того, що вони неминуче перетворюються на беззахисну забавку у грі сил політики й історії. Така доля спіткала майже всю країну, а також східноевропейський реґіон, що потрапив під тиск парадоксальної, гнітючої легкости.

1989 року звільнення суспільств зі стану соціялістичної легкости буття і прийняття відповідальности за зроблений вибір не були, всупереч початковому піднесенню, ані очевидні, ані однозначні – за винятком сфери суто символічних жестів. Позаяк свобода часто-густо означала прийняття тягаря через силу, а це, своєю чергою, спричинялося до стану затяжної слабкости або навіть хвороби, що безнастанно підточує посткомуністичні суспільства. Часто проголошуване бажання певних суспільних груп повернутися до стану легкости було в тій ситуації не лише симптомом дезорієнтації, а й реакцією на пригнічення тягарем свободи, бо ця свобода пропонувала, крім численних символів, реальне безробіття й суспільну деґрадацію. Тому відповідь на питання – що ми зробили з тягарем свободи і демократії, з тягарем відповідальности за себе й інших, відкидаючи по-совєтському зрозумілу легкість буття? – була і надалі є ключовою темою дискусії про злам, яка точилася протягом минулих двадцяти років у Центральній та Східній Европі.

Злам як суб’єктивна легкість тягаря

Для одних злам був датою, однією миттю, для інших – тривалим процесом. Він набував різних відмін: то м’яких і повзучих, то, навпаки, бурхливих і кривавих. Особливо в Польщі його початок, розтягнений на роки, на окремі фази опору та криваві реакції системи, важко окреслити однозначно. Сам день 4 червня 1989 року, день перших після 1939 року у Східній Европі демократичних виборів, які ознаменували формальний край панування комуністів, був лише ланкою в довгому ланцюгу подій. На думку декого з істориків, цикл опору проти комунізму всередині системи, що його розпочало в Познані збройне робітниче повстання червня 1956 року, завершився саме в кульмінаційний момент між 4 червня і 17 листопада 1989 року. Саме тоді відбуваються відомі події, як-от руйнування Берлінського муру (9 листопада) чи «оксамитова революція» (17 листопада). Інші історики вважають, що масштабний злам розпочався восени 1989 року з протестів хоробрих східних німців, а також переломної боротьби не менш хоробрих чехів, і потім, ототожнений із системною трансформацією, що набувала різних форм, він тривав щонайменше декілька років – аж до 2004-го. Однак у кожній із цих перспектив злам як цикл історичних подій, що спричинив занепад системи, і як запущена лавина подій, котрі зумовили трансформації, виявлявся ланцюгом досвідів, які повертали кундерівське відчуття тягаря екзистенції – замість зневоленої легкости...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі