Несправжня альтернатива

Квітень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
740 переглядів

Я належу до покоління, для якого означення «альтернативний» було важливим пізнавальним і якісним критерієм мистецтва – музики, літератури та візуального мистецтва. «Альтернатива» для підлітка, який виростав у 1980-х роках, описувала специфічну сферу активности, складно доступну й таємничу, але привабливу через ауру відмінности й опозиційности щодо офіційного культурного обігу. Фактично «альтернативний» означало те саме, що й «справжній».

Таке розуміння альтернативности мало в тодішніх польських реаліях очевидний політичний контекст. Альтернативний, тобто неприсутній на державному телебаченні та в пресі й водночас опозиційний до офіційної системи продукування культури (сьогодні ми сказали б – «мейнстриму») і до влади. Альтернативна культура, навіть якщо чимало її представників програмово відмежовували себе від політики (зокрема політики у версії опозиційного походження), насправді становила важливу частину антисистемної опозиції. Можливо, лише тепер ми помічаємо глибший сенс тієї альтернативи – зосередженої не так на репресивності тодішньої влади, як на спротиві будь-яким ідеологічним маніпулюванням і державному адмініструванню мистецтва.

Однак після зламу 1989 року поняття альтернативи швидко втратило ідейний і романтичний шарм. Нові прагматичні стратегії було зосереджено на пошуках способів виживання в новій економічній ситуації і спробах від початку створити власну систему поширення культурних цінностей.

Інституційна революція в польському арт-світі по-справжньому відбулася лише близько 2000 року. Тоді сформувалися, зміцніли й увійшли до міжнародного обігу перші приватні ґалереї та фонди, а незабаром після цього розпочалася реабілітація і розбудова сектора публічних інституцій. Цей рух успішно поглинув майже всіх, хто мав волю до діяльности й творення мистецьких ситуацій – чи в інституційній, чи в альтернативній версії. Водночас зміна поколінь призвела й до зміни поетики діяльности. На мою думку. майже автоматично і нерефлексійно нові та відновлені інституції – великі й малі – в різний спосіб привласнили собі дух альтернативности як суттєвий елемент власної ідентичности.

Отже, альтернатива, цей щасливий острів у морі офіційної культури, потонула. Зберігся лише набір альтернативних схильностей, зведений до рівня інституційного доброго тону, скажімо, у вигляді архітектури ґалереї, котра свідомо не приймає стандартну форму white cube.

Дух альтернативности також зберігся і посилився в юридично-бюрократичній боротьбі. Формування нового інституційного порядку стикалося і досі стикається з низкою ментальних бар’єрів – державних або юридичних. Свого часу був резонансним bon mot Збіґнєва Лібери, тоді засновника двох мистецьких кав’ярень у Варшаві. У цій країні нічого не можна зробити леґально. Очільник однієї нової фундації, яка займається промоцією найновішого мистецтва, висловив цю думку дещо компромісніше: «Треба робити трохи леґально, а трохи нелеґально». Перекладаючи це обов’язковою нині мовою сучасних інституцій мистецтва, ми отримаємо своєрідне мото: треба бути трохи мейнстримовим і трохи альтернативним водночас.

Чому так? Чому нині у сфері мистецьких практик не існує реальної неінституційної альтернативи? Чому чергове покоління, яке входить на сцену, і засновники нових, так званих молодих ґалерей без жалю констатують, що поза арт-світом нічого не існує? Чому всі ми хочемо функціонувати в системі?

У Польщі відбулася суттєва зміна. Можливо, вперше в історії публічна сфера в широкому розумінні цього поняття може запропонувати мистецтву юридичне реґулювання і фінансові засоби. Бо ж інституційну революцію також пов’язано із розвитком демократизації, професіоналізацією і прозорістю поділу державних коштів, призначених на культуру. Загальнодоступні ґрантові конкурси в покращеному, експертному варіянті, на міністерському і місцевому рівнях спонукали мистецькі середовища – у тому числі й потенційно...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі