(Не)сподівані українці

Травень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
19 переглядів

Andrew Wilson. The Ukrainians: Unexpected Nation. – New Haven–London: Yale University Press, 2000.

1

Дослідження багатьох европейських національних історій постають перед спільною проблемою: держави не були сталими, адміністративні кордони змінювалися, народи перемішувались. У Східній Европі впродовж останніх двох століть люди виявляли лояльність не так до держави, як до народу/нації, що часто призводило до зміни кордонів, перерозподілу населення та формування національної держави як домінантного політичного утворення. Приклад цього – Україна, щоправда, можна сперечатися, якою мірою вона є національною державою.

Ендрю Вілсон у новій книжці «Українці: несподівана нація» вирішив зосередитися на історії українців, а не на території України чи українських і неукраїнських держав та політичних утворень, які нею володіли. Однак його підхід дуже відрізняється від традиційних історій XIX та початку XX століть, що намагалися показати безперервність розвитку українського народу та української ідентичпости. Вілсон ставить за мету дослідити переривчатість історії, з’ясувати невикористані можливості й здеконструювати національну мітологію. Він досліджує ідентичності, які не розвинулися, перейнявши цю практику в сучасного напряму, що дістав назву альтернативної історії (contrafactual history). Вілсон стверджує, що ці невикористані можливості мали такі самі шанси, як і розвиток української ідентичности. Він доводить важливість імперських (Польсько-Литовська держава, Російська імперія, Совєтський Союз) і панславістських проєктів та ідентичностей. Вілсон певен, що так можна й, мабуть, треба досліджувати кожну національну історію. Ця монографія – спроба пояснити світові, який, на думку автора, вважає Україну «несподіваною нацією», хто такі українці.

На перший погляд здається, що автор цієї книжки стоїть на позиції науковців-модерністів. Ті певні, що нації почали виникати лише наприкінці XVIII століття, й поборюють погляди національних істориків XIX – початку XX століть, для яких вигадали осудливу назву «примордіялісти» (останнім часом із їхнього числа опоненти вирізнили «переніялістів», що вірять в історичну тяглість етнічної ідентичности, яка розвивається в націю). Класичні національні історики вважали, що нації формуються повільно і визначну роль тут відіграють народні маси, передовсім селянство, бо еліта у Східній Европі часто асимілювалася мовно та культурно. Вони добре усвідомлювали свою причетність до «національних проєктів», але розглядали їх як збереження, відновлення або завершення сучасних їм і минулих процесів. Вони визнавали, що в давні часи національний фактор не грав істотної ролі, проте їм не спадало на думку, що нація та національність виникли лише після Великої французької або після індустріяльної революції.

Натомість модерністи вбачають у національних, часто націоналістичних історичних працях перенесення модерної нації в минуле, а також неспроможність розглянути її виникнення й розвиток у контексті політичної, економічної та соціяльної модернізації. Тимчасом як совєтські марксистські історики пов’язували розвиток категорій національного з економічними системами та класами, багато західних модерністів після націоналістичного сплеску в Европі в першій половині двадцятого століття стали вважати пошуки націй перед добою націоналізму й американською та французькою революціями анахронізмом. Модерністи дедалі більше зосереджувалися на процесах творення нації елітами, тобто на «національних проєктах». Проте вони все ще розглядали нації як реальні явища, що виникали в специфічних історичних умовах Нового часу, коли визначальними були інтереси держави та соціяльних груп.

Упродовж останніх двадцяти років на класичних модерністів щораз більше тиснуть науковці, що ставлять під сумнів саме існування нації як історично тривкої спільноти й зосереджуються натомість на уявленні або відкритті націй у Новий час (Гобсбаум, Андерсон). Хоча більшість цих праць були...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі