Непобічні ефекти комунізму

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
152 переглядів

Дорогі друзі,*

Попри мою давню прихильність до України, я довший час вагався, чи варто мені сюди їхати. Я боявся, що це може зашкодити моєму здоров’ю – адже в мене алергія на найменші флюїди совєтщини. Але після дивовижної події, відомої під назвою Помаранчева революція, всі мої сумніви залишилися позаду: для мене немає нічого кращого, як відвідати прекрасне місто Київ.

У середині сімдесятих років я очолював катедру русистики в такому елітному закладі, як паризька Школа високих студій. Я був добре поінформований про страхіття і злочини совєтської системи. Я відкрито говорив про це на лекціях, тож моя репутація серед колеґ була не надто високою. Але тут я хочу зізнатися вам в одному прикрому для мене й дуже показовому епізоді.

У цей час (1972 року) мені до рук випадково потрапила книжка Васілія Ґроссмана «Все тече», де, як ви пам’ятаєте, є приголомшливий розділ про голод в Україні. Раніше я знав загалом, що в ті часи справді був голод. Я знав, що офіційні звістки про нього, а надто повідомлення, яке зробив тодішній прем’єр-міністр Франції Едуар Еріо, були всуціль брехливі. Голод уявлявся мені побічним ефектом колективізації. У Ґроссмана описано хронологію голоду. Операція X розпочалася 1930 року – через рік після завершення колективізації, коли опір було остаточно зламано коштом мільйона життів і все скінчилося. Ґроссман розповідав, як у 1931–1932 роках конфіскували насіння, як СССР експортував у ці роки два мільйони тон збіжжя, щоби продемонструвати успіхи аґрарної революції. Як збіжжя, що не пішло на експорт, збирали в скирти й залишали псуватися під дощем, під охороною військовиків. Як українських дітей, котрі намагалися прокрастися до скирт, пристрілювали, мов зайців. Як люди по селах повільно помирали з голоду: спершу старі, відтак – чоловіки, за ними – жінки, які божеволіли й іноді навіть з’їдали власних дітей. Як поля перетворювалися на пустелю – ні худоби, ні коней, ні собак, ні котів, ні птиць, ні мишей, ні ховрахів. Тоді прийшли російські бриґади з лопатами. Вони вигрібали з хат нечистоти й залишки трупів – і спорожнілі села залюднювали російські колгоспники.

Я пережив шок. Мені стало моторошно. Я посприяв, щоб цю книжку переклали французькою, і надрукував сповнену ентузіязму рецензію у «Figaro ». Та дарма: не минуло й декількох днів, як книжка зникла з книгарень. Не знати, чи то наклад викупило безпосередньо совєтське посольство, чи то його було сконфісковано стараннями CJT і французької компартії. Книжку не перевидавали до розпаду СССР.

Показово, що навіть дипломований фахівець не знав, як-от це було зі мною, всієї правди про події. Пізніше мої знання поглибилися. З-поміж найінформативніших документів назву звіти італійських консульств у Києві, Харкові та Одесі, призначені для італійського уряду. Їх оприлюднив у спеціяльному часописі «Cahiers du monde russe et sovétique» блискучий молодий історик Андреа Ґраціозі. З’явилися «Жнива скорботи» Роберта Конквеста й твори українських письменників на цю тему. Але й тепер, коли я порушую де-небудь питання, пов’язані з Росією та комунізмом, і запитую слухачів, чи чули вони про те, що сталося в Україні в 1932–1933 роках, то одержую неґативну відповідь. Вже цього року, будучи в театрі, я мав розмову з П’єром Жоксом, сином довголітнього посла Франції в СССР, що колись був міністром внутрішніх справ в уряді соціялістів, а нині очолює Рахункову палату. Я запитав його, чи він чув про геноцид в Україні. «Який іще геноцид? Ви маєте на увазі жертви колективізації?» «Ні, я маю на увазі саме геноцид, знищення від п’яти до семи мільйонів людей – знищення цілеспрямоване, планомірне». «Вперше чую».

Ось вам лиш один вияв ширшої ситуації. Як сталося, що комунізм, на відміну від нацизму, не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі