Неперекладність логосу

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
795 переглядів

Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей, під керівництвом Барбари Кассен, т. I, Київ: Дух і Літера, 2009.

 

Всі европейські філософії плекають спільний міт про своє походження від одного предка – давньогрецької філософії, і для кожної із них Книгою книг досі залишається Аристотелева «Метафізика». Всі вони, попри тривалі та потужні впливи середньовічної християнської, арабської та єврейської думки, ось уже двадцять шість століть живляться енергією вогненного логосу, оспіваного в Геракліта Темного з Ефеса. І кожна з европейських філософій по-своєму оприявнює пульсацію того живого вогню: в одній спалахує Спінозове lumen natura («світло самої природи» – людська свідомість), в іншій крізь історію світиться Геґелів absoluter Geist («абсолютний Дух») і проблискує Гайдеґерова liehtung («світла галявина»), ще в одній тече «вогняна ріка» Сковороди і «лине вгору» його «Світлий град» – український відповідник Авґустинового «Граду небесного».

Грека – прамова всіх европейських філософій, історично перша і впродовж кількох століть єдина їхня sacra lingua, а згодом і lingua franca. Після Лукреція до неї долучилася латинська мова, і ця пара, об’єднана Ґорацієм і Плінієм Молодшим у понятті utraque lingua («обидві мови»), впродовж сімнадцяти століть панувала в усіх европейських академіях – від Платонової до Могилянської. І хоча на південному заході Европи, у Кордові, після Ібн-Рушда / Авероеса це панування, з огляду на вагомість арабського філософування, не було абсолютним (ще Аль-Фарабі вимагав від філософів користуватися лише категоріями, усталеними в арабській мові, і навіть Мойсей бен Маймун / Маймонід спочатку писав арабською), на північному сході Европи, у Вільні, Петро Скарга все-таки мав певні підстави написати про греку і латину: «Не було ще на світі і не буде жодної академії, де би богослов’я, філософія та інші вільні науки іншими мовами вивчались».

Але у перебігу Реформації до цього кола сакральних, обраних, філософських мов удерлися доти профанні та вульґарні мови «кравців і шевців»: після Картезія – французька, після Джона Лока – англійська, а після Ляйбніца-Лубенця – німецька. А от мовам «недержавних» народів Европи мало не до кінця XIX століття бракувало власної філософської лексики, тож їхні філософи часто жили у приймах по чужих домівках буття. Власне, мова кожної европейської «неісторичної» нації, якщо скористатися висловом Фернанду Сантору (одного з авторів «Европейського словника філософій») про португальську мову, «запізнилась у своєму формуванні як національна через окупацію».

Із настанням модерного «часу націй» кожна европейська філософія здобула формальні підстави плекати «онтологічний націоналізм», як назвав Жан-П’єр Лєфевр намагання Мартина Гайдеґера подати німецьку мову як засадничо філософську – нарівні з давньогрецькою. Відтоді справді кожна европейська мова стає, принаймні in potentiā, мовою філософії: їй треба «лише» засвоїти всю систему ідей і категорій, вироблену у річищі давньогрецької мови й філософії та наступних філософських традицій. Проте на цій битій дорозі кожна европейська філософія приречена стикатися з усією сумою неперекладностей.

Першим складником цієї суми є сама мова: вона одна творить, окреслює і підтримує цей-от унікальний і самодостатній світ сущого, в якому обрії за означенням ширші від горизонтів, а краєвиди – привабливіші від ландшафтів. Мандрівник такими світами добре відчуває цю неперекладність за кожної спроби перенести будь-яке поняття «на наш, на данський ґрунт»: мало не кожне латинське, англійське або французьке слово має принаймні чотири-п’ять значень, тоді як кожне українське – лише одне-два. Не дивно, що, за італійською приказкою, traduttore – traditore («перекладач – зрадник») від самого початку, і чернець-францисканець Роджер Бекон недаремно порівнював текст, захований під кількома шарами перекладу, із вином, що втрачає свій смак від переливання. Мабуть, тому для одних авторів «Лексикону неперекладностей»...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі