Неперекладність лексиконів

Грудень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
380 переглядів

На початку ХХ сторіччя Едмунд Гусерль у статті «Філософія як строга наука» закликав перетворити розмаїття філософій на одну строгу філософію, яка може лягти в основу всього наукового знання, промовляючи від імені єдиного загальнолюдського розуму. У 1930-х роках у своєму останньому незавершеному творі «Криза европейських наук і трансцендентальна феноменологія» він стверджує, що нашу цивілізацію можуть урятувати лише герої розуму. Для Гусерля криза европейських наук, або европейської раціональности, саме й зумовлює кризу европейського людства загалом, адже воно забуває свою мету, сформульовану ще в античній Греції. Ця мета полягає в тому, аби узгодити життя з вимогами розуму. Гусерль діягностує кризу европейської цивілізації, і його діягноз, поставлений між двома світовими війнами, цілком слушний. Але чи виявився дієвим засіб лікування, що його він виписав? Чи не перетворилися герої розуму на його паразитів? І чи не сталося це саме тому, що універсальний розум правив лише за европейський розум, а філософію, відповідно, розглядали лише як утворення европейського розуму? До того ж Европу Гусерль розумів радше тільки як Західну Европу. А якщо проаналізувати коло авторів, які потрапляють до сфери його уваги, то виявляється, що Західна Европа як інтелектуальне утворення стискається до розмірів Німеччини та Британії, на горизонті цього утворення бовваніє француз Декарт, а з давньої історії до нас долинають лише голоси Платона й Аристотеля. Отже, універсальний розум виявляється розумом европейським та ще й обмеженим кількома країнами й епохами. Чи врятують нас герої такого розуму? Із цього приводу у творі «Топографія Чужого» гірко іронізує сучасний феноменолог Бернгард Вальденфельс, говорячи про те, що після стількох воєн і соціяльнополітичних катаклізмів ми потребуємо не так героїв, як контрабандистів і партизанів розуму. Ми живемо у світі, в якому острови й галявини розумного оточують моря та ліси нерозумного. Справжні філософи утворюють маленькі партизанські загони розуму, що блукають цими лісами й перетинають моря нерозумного або навіть наодинці намагаються контрабандою перенести крихти розумного з одного острова на другий, із однієї осяяної світлом розуму галявини на другу крізь темряву хащ, де губиться розум.

Саме в такій інтелектуальній ситуації на початку ХХІ сторіччя у Франції з’являється «Европейський словник філософій». Множина тут невипадкова, адже, на відміну від монізму Гусерлевого ґатунку, в словнику стверджується принциповий філософський плюралізм, укорінений у розмаїтті мов філософування. Інтелектуальні вокабуляри різних культур принципово несумірні. Але цю несумірність автори словника розглядають не як дратівливу перешкоду на шляху думки та взаєморозуміння, а як цікаву колізію сенсів, із якої й народжується мислення як таке. У словнику зібрано саме ті філософські поняття з різних мов, які дуже важко, ба навіть неможливо адекватно перекласти іншими мовами. З огляду на це, стає зрозумілим підзаголовок книжки: «Лексикон неперекладностей». Така назва схоплює фундаментальну неможливість однозначного перекладу інтелектуального лексикону, що склався в одній мові, інтелектуальним лексиконом іншої мови. Проте неможливість точно перекласти певні поняття не так заважає думці, як провокує її. При цьому сам переклад виявляє свою питому герменевтичність, адже перекладати – це не так переказувати словами іншої мови, як тлумачити в іншому культурному контексті. Так зрозумілий переклад перетворюється з марудної технічної справи на цікаву інтелектуальну пригоду, у якій ризик помилитися є неодмінним складником насолоди від пошуку нових відтінків сенсу. І цей пошук ніколи не може припинитися. Тому словник – це відкрита система. Його можна нескінченно дописувати, а ще цікавіше його перекладати. Створений французькою, тепер цей словник з’являється у перекладах іншими мовами. Одна з них українська. Проте український переклад – це не лише переклад у традиційному сенсі. У ньому з’являються нові вставки, допов нення і навіть нові статті. Все це зумовлено специфікою нашої мови, її термінологічним складом, особливістю словотвору, узусом філософських понять у нашому культурному середов ищі, історією розвитку української філософської думки та української рецепції іншомовних філософських термінів. Українські перекладачі французького словника перетворюються, отже, на його співавторів, збагачуючи і сам словник, і українську філософську термінологію.

Словник передбачає декілька рівнів прочитання. Перший рівень – це рівень пересічного читача. Відкривши словник, він натрапить на дуже цікавий гіпертекст, головними героями якого є не люди, а філософські поняття, а сюжет – це, зрештою, історія розвитку европейської інтелектуальної культури. Щойно я почав читати цю книгу, вона нагадала мені роман Мілорада Павіча «Хозарський словник», у якому історію хозарів подано у вигляді трьох оповідок – християнської, юдейської та ісламської, зафіксованих у трьох відповідних словниках. «Лексикон неперекладностей» поєднує словники багатьох інтелек

туальних традицій. Але в усіх них ідеться про ту ж саму історію, про те, як у Давній Греції зародився, а потому крізь віки розвивався стиль мислення, котрий зумовив те, якими ми є сьогодні. «Словник філософій» можна читати послідовно, переходячи від статті до статті, а можна перестрибувати через статті навмання або відповідно до внутрішніх спонук. При цьому читач сам стає співавтором, творячи своїм прочитанням унікальну композицію, що зумовлює ще одну можливу перспективу інтерпретації. Отже, цей текст посутньо інтерактивний і нелінійний. Він провокує не так пасивне послідовне прочитання, як активну довільну гру, в якій читач чи гравець складає з окремих фраґментів загальну композицію, яка ніколи не буде остаточною, адже завжди передбачатиме можливість появи і нових фраґментів, і нових конфігурацій, а отже, нових прочитань. Та чи не є така стала можливість нових прочитань питомою характеристикою будь-якої історії, а надто історії філософських ідей?

Другий рівень сприйняття цього тексту – це рівень професійного перекладача. Він начебто нарешті з’являється – словник складних філософських термінів, що має помітно полегшити його роботу. Втім, перекладачеві не варто очікувати від цього словника остаточних рішень. Натомість словник учить болісної правди,

що цих рішень, може, й немає. Адже справжній філософський переклад філософського тексту – це не переписування власною мовою того, що створено мовою ориґіналу, а співтворчість і співмислення, яке частогусто не так відтворює первинний текст, як породжує новий, що має все ж таки бути перекладом. Це означає, що він має відігравати у власній інтелектуальній традиції роль, сумірну з тією, яку відіграє у своїй традиції текст ориґіналу. Цієї вишуканої культури перекладу й учить «Лексикон неперекладностей». Адже неперекладність для перекладача – це сиґнал того, що неперекладний термін означає щось дуже специфічне, щось таке, що може бути висловлено лише тією мовою, в якій цей термін народився. Знайти відповідник йому – означає віднайти щось утаємничене, а може, й відкрити щось нове у власній мові та культурі.

Третій рівень прочитання Словника – це рівень філософа, який знайде тут для себе багато корисного. Але знову-таки, як і перекладач, філософ не натрапить тут на однозначні означення невідомих або складних філософських понять. Словник радше віді грає роль дороговказу в історії філософії, фіксуючи найважливіші вузли філософських полемік, відстежуючи розмаїття сенсів різних термінів, які історично народжуються, зникають, співіснують або замінюють один одного. При цьому кожне поняття постає на тлі уривків із різних філософських текстів, у яких це поняття фігурує. Окрім перекладу фраґментів класичних текстів, автори й перекладачі пишуть власні невеличкі статті про історію виникнення та розвитку філософських понять. Словник, отже, звучить як потужна філософська поліфонія, у якій різні голоси деколи підтримують один одного, а часом породжують інтелектуальний дисонанс, що збуджує нові міркування. З огляду на це, словник можна порадити як навчальний посібник для курсів з історії філософії. Проте він потребує не простого прочитання й запам’ятовування, а креативного ставлення до себе. Словник, як уже було сказано, змушує читача стати співавтором. У цьому ж таки сенсі варто розуміти фразу, з якої словник починається: «У багатьох відношеннях це видання, безумовно, є викликом». Утім, справжня філософія завжди є викликом, відповідаючи на який, ми поступово починаємо розуміти, хто ми насправді такі, в якому світі ми живемо і яка доля очікує на нас. Читаючи «Лексикон неперекладностей», ми дуже повільно починаємо розуміти, що неперекладність – це свідчення культурного розмаїття, яке і є справжнім інтелектуальним багатством, і дуже повільно починаємо поціновувати незрозуміле як прояв чужого розуму; дуже повільно усвідомлюємо, що справжня людяність можлива лише як багатоголосся розмаїтих голосів, як переплетення багатьох культурних традицій, як співіснування і діялог різних розумів. Лише за такого розуміння світу контрабандисти й партизани розуму зможуть вийти з підпілля й розповісти нам цікаві оповідки про власні інтелектуальні мандри.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі