Нелеґальна радянщина у пошуках леґітимности

Грудень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
88 переглядів

Уважний погляд на соціяльні реалії сьогодення переконує, що надії на остаточний відхід радянського тоталітаризму в небуття, якого зазнали інші форми та різновиди тоталітарної організації громадського життя, виявилися дещо перебільшеними. Йдеться не лише про ті пострадянські держави, де й досі панує атмосфера жорсткого єдиновладдя та придушення інакомислення. У новому та менш відразливому обличчі, як за часів торжества марксистсько-лєнінської ідеології, тоталітарна спадщина відтворюється й у тих країнах, яким сьогодні аплодує демократична громадськість та її лідери. І тут Україна не є винятком. Процес позбавлення від тоталітарної спадщини відбувається повільно, суперечливо й багато в чому непослідовно. Це пов’язано насамперед із особливостями трансформації радянської інституційної системи і тим її найважливішим складником, що вкорінений у масовій психології, у механізмах леґітимації нових політичних, економічних і соціяльно-культурних інститутів.

В українському суспільстві існує глибинна суперечність між формальною леґальністю нових демократичних інститутів та їх реальною леґітимністю – прийняттям нових норм, цінностей, правил соціяльної поведінки як орієнтирів для масової й елітарної свідомости.

Сталінський тоталітаризм не тільки формально був леґальним у державі, названій СРСР, але й мав підтримку тієї частини населення, яку не було знищено в процесі творення тоталітарної системи. Хоча леґітимність системи формувалася за допомогою терору й тотального ідеологічного обробляння людей, заперечувати масовість підтримки тоталітарних інститутів тих часів навряд чи можливо. Брєжнєвська доба підірвала підвалини леґітимности радянського тоталітаризму, що спричинилося до конфлікту формальної леґальности й психологічного несприйняття радянської інституційної системи, який завершився перебудовою та крахом СРСР. Пострадянський етап розвитку суспільства розпочався з великих сподівань і масової ейфорії, місце яких швидко заступили розчарування та ностальгійні настрої більшости населення. Зрештою, демократичні інститути не дістали належної масової підтримки, здатної створити передумови для остаточного переходу суспільства до такого соціяльного порядку, в якому формальна леґальність політичної демократії, ринкової економіки, цивілізованої правової системи не входила б у постійні конфлікти з масовим та елітарним несприйняттям необхідности діяти відповідно до задекларованих леґальних норм.

Соціяльні інститути можуть мати різний статус у суспільстві за критеріями леґальности й леґітимности й, відповідно, по-різному впливати на процеси соціяльної інтеґрації та формування соціяльного порядку. Таке розуміння соціяльних інститутів припускає розгляд декількох типів інституційних утворень, які справляють різний вплив на інтеґраційні процеси та соціяльну стабільність у суспільстві. Серед них повноцінний інтеґративний і стабілізаційний потенціял має лише той, що наділений усіма інституційними атрибутами: леґальністю, леґітимністю й інституційною інфраструктурою.

Позбавлені леґального статусу й організаційної інфраструктури колишні соціяльні інститути зберігаються лише у формі традиційних конвенційних норм і стереотипів масової свідомости, пов’язаних із радянською традицією згоди з цими нормами соціяльних відносин і поведінки. Тому про збереження радянської інституційної системи за сучасних умов можна говорити лише в контексті традиційної леґітимности, свідченням якої є збережений інститут державного патерналізму. Окремі колишні соціяльні інститути внаслідок «соціяльної мімікрії» зберегли свій вплив і далі функціонують за нових соціяльних умов. Замість очікуваного їх виродження спостерігається своєрідне переродження, образно кажучи – «реінкарнація». Завдяки цьому в соціяльній структурі пострадянського суспільства збереглися численні статусні й рольові позиції для соціяльних акторів, які обіймали аналогічні позиції в минулому. Так, наприклад, у нових державних структурах колишня номенклатура практично не зазнала матеріяльних...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі