Недооцінений Костецький

Січень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
160 переглядів

Памяті Соломії Павличко

Пишучи наприкінці 1998 року з Петербурґа до газети «Boston Globe» про недавнє вбивство лідера російських демократів Ґаліни Старовойтової, Давид Філіпов так закінчив свій репортаж про атмосферу корупції в місті над Невою та навколо його мера:

Дивні речі коїлися з опонентами Яковлєва. Багатьом із них довелося вступати у виборчі перегони з кандидатами, що мали таке саме призвіще або навіть і таке саме ім’я.

В одного кандидата, Олега Сєрґєєва, виявилося аж двоє опонентів Олегів Сєрґєєвих.

В іншому округу Сєрґєй Белаєв зрештою примусив свого двійника, якогось капітана Сєрґєя Бєлаєва з місцевого риболовного флоту, зняти свою кандидатуру, коли той признався, що йому заплачено 900 доларів, аби він став кандидатом. Полегша кандидата Бєлаєва була короткотривалою: незабаром його звинуватили в корупції, і це, стверджує він, є політична спроба його знейтралізувати.

Може, так, а може, й ні. Важко сказати в імлистому Санкт-Петербурзі.

1.

Більше як півстоліття тому, коли Ігор Костецький писав своє оповідання «Ціна людської назви» і друкував його в першому числі «Альманаху МУРу», органу новоствореного об’єднання українських письменників «Мистецький український рух» (1946), історичний контекст був зовсім інший. Та доба не знала замовлених убивств і пошесті корупції, але були свої випробовання: чергові совєтські лови на людей у таборах діпі (якийсь час – із поміччю західних союзників), щоб насильницьки повернути біженців до того раю, що на «родине», і різних західних перевірок тотожності, щоб, не дай Боже, не допустити небажаних осіб (наприклад, інфікованих туберкульозом або колаборацією) до того раю, що за океаном. І був то час чергового розгублення української людини, чергового й глибинного захитання її тотожності.

Травми і випробування цієї еміґраційної доби давно вже забулися. Може, й даремно. Зате осмислення цього періоду (поки що дуже попереднє), його літературних постатей та осягнень, тільки починається. Процес перегляду чи «доповнення» канону завжди і всюди відбувається «підспудно», стихійно й стохастично; в сучасному українському випадку – через деґрадацію гуманітарної науки, її суцільну незреформованість – ця стихійність особливо виразна.

Найбільше під цю пору пощастило тим письменникам, хто, як Іван Багряний, займався також політичною діяльністю і чиї партії ще зберегли якусь потенцію, або тим, хто, як Олена Теліга або Олег Ольжич, стали для тих партій символами й знаменами. Еталоном не так партійного, як ідеологічного відродження служить постать і спадщина Дмитра Донцова. Щоправда, «відкриваються» (звісно, для загального вітчизняного читача – спеціалісти їх давно знали) також і Тодось Осьмачка або Василь Барка: вкрай далекі не тільки від всіляких партій, але й великою мірою і від «нормального» спілкування, вони, проте, ще на перших етапах еміґраційного життя щасливо привернули увагу критики. (Вирішальний вплив на прихильну оцінку обох зробив, гадаю, тодішний арбітр смаків Юрій Шерех; пізніше не менш високо поціновував їх – принаймні Барку, якщо не Осьмачку – чільний критик Нью-йоркської групи Богдан Рубчак.) Окремої реабілітації в постсовєтській Україні, особливо на рідній Волині, зазнав Улас Самчук. Список цей легко можна продовжувати.

Але майже ніяк не пощастило двом авторам, які були при витоках МУР-у й узагалі відігравали роль збудників тодішнього (і пізнішого) літературного процесу, і які залишили цілу гаму цікавих аванґардових творів. Мова про Юрія Косача та Ігоря Костецького. Їхня відсутність у теперішньому літературному дискурсі (в той час, як перевидаються не лише згадані вище безперечно приналежні до канону автори, але друго- і третьорядні й зовсім уже марґінальні) вкрай бентежить. Утім, як тут обурюватися, коли й далі недоступний такий незаперечний класик, як Майк Йогансен?

2.

У...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі