«Небіж Рільке» і «син Тараса»

Червень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
78 переглядів

Основні публікації, що обговорюються в цьому огляді:

Марко Павлишин (ред.). Стус як текст. – Мельборн: Університет ім. Монаша, 1992.

Олег Орач (ред.). Не відлюбив свою тривогу ранню... Василь Стус – поет і людина. Спогади, статті, листи, поезії. – Київ: Український письменник, 1993.

Євген Сверстюк. «Базилеос»; «Василь Стус – летюча зірка української літератури». У кн.: Блудні сини України. – Київ: Товариство «Знання», 1993.

Василь Івашко. Міф про Василя Стуса як дзеркало шістдесятників / Світо-вид, ч. 3,1994.

Костянтин Москалець. Страсті по вітчизні / Критика, ч. 6, 1999.

1.

Серед публічних постатей України цього століття, здається, ніхто не має більших підстав вважатися культурним героєм нації, як Василь Стус (1938–1985) – видатний поет і громадянин, що мужньо кинув виклик системі, приєднавшись у своїх двадцять із чимось літ до дисидентського руху, за що 1965 року був відрахований з аспірантури, 1972 року – заарештований і, врешті, 1985 року замордований у пермському концтаборі. Величезний літературний талант і висока культура в поєднанні з певними рисами вдачі – безкомпромісністю, відвагою, гордістю і, врешті, жертовністю в обороні своєї поневоленої вітчизни – роблять його справді унікальною постаттю національного пантеону, об’єктом інтенсивної патріотичної міфологізації та іконізації.

У найзагальніших рисах цей міф повторює триступеневу парадигму поведінки («пригод») культурного героя, окреслену Джозефом Кемпбелом: «сепарація від буденного світу, проникнення до джерела якоїсь надприродної сили і, врешті, життєствердне повернення». У випадку Стуса «сепарація від буденного світу» складалася з двох етапів: спершу – відрахування з аспірантури й перетворення молодого поета й перспективного науковця на суспільного аутсайдера, переслідуваного ізгоя. І другий етап – арешт і ув’язнення, нерівна боротьба з концтабірним начальством, своєрідна хресна дорога на національну Голгофу («він обрав хрест, приготовлений його народові», – пише про це Стусів соратник Євген Сверстюк).

Своєю чергою, «проникнення до джерела надприродної сили» має різні аспекти, що їх ті чи ті міфотворці по-різному акцентують – залежно від особистих уподобань та практичних потреб. Тут може йтися про осягнення поетичної геніальності чи громадянської одержимості, філософсько-екзистенційне чи релігійне одкровення, словом – про прилучення до певної Істини й перебування в ній, і осягнення таким чином безсмертя, але також – про відкриття цієї істини чи, принаймні, шляху до неї своєму племені і, відтак, дарування йому спасіння. Культурний герой, таким чином, сповняє завдання, що його сформулював Кемпбел, – «покопати страхітливий аспект батька (дракона, потвори, царя-людоїда) й вивільнити з-під його закляття вітальну енергію, яка живитиме світ».

І нарешті, «життєствердне повернення» героя відбувається в символічному плані (бо в реальному вимірі герой таки загинув у боротьбі з «драконом», «потворою», ненависним «вітчимом», ґвалтівником матері-України), – проте символічний план, як ми знаємо, в міфології є не менш реальним: «Тільки померле зерно проросте», – сказано в Євангелії; «Тільки через загибель – до життя!» – парафразує цю формулу в статті про Стуса Євген Сверстюк. Стус повертається «до життя» у своїх віршах, уведених до шкільних підручників, у «всенародній шані» до «поета-мученика», у назвах вулиць, пароплавів і районних літературних об’єднань, зрештою – в суто магічному ритуалі перепоховання 19 листопада 1989 року, присудженні йому посмертної (через сім років) Державної премії ім. Тараса Шевченка, нагородженні (через 12 років по смерті) орденом Ярослава Мудрого і, звісно, посмертному прийнятті до Спілки письменників – тієї самої, котру він незадовго до смерті назвав «набором холуїв від літератури, обозних маркітанток естетики, які на національній трагедії шиють собі розмальовані шаровари блазнів-танцюристів, що на трупі України...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі